Про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича на відповідність займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:

головуючого – Михайла БОГОНОСА (доповідач),

членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК,

розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича на відповідність займаній посаді,

встановила:

Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.

Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 Рудика І.В. призначено на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п’ять років.

Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 року призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В.

Рішенням Комісії від 06 лютого 2018 року № 13/зп-18 визначено дату проведення іспиту в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.

Рішенням Комісії від 23 квітня 2018 року № 91/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 14 березня 2018 року, зокрема судді Рудика І.В., та допущено його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Рудик І.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Під час проведення 11 вересня 2018 року із суддею співбесіди Комісією встановлено, що ухвалою Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 липня 2018 року № 2374/2дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно Рудика І.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Фролової О.Г.

Оскільки на день проведення співбесіди розгляд дисциплінарної справи не завершено, Комісією ухвалено рішення від 11 вересня 2018 року № 1520/ко-18 про зупинення кваліфікаційного оцінювання судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. до вирішення Вищою радою правосуддя відкритої стосовно нього 23 липня 2018 року дисциплінарної справи.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.

Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.

Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 17 січня 2024 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.

Рішенням Комісії від 30 липня 2024 року № 115/ко-24 кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. поновлено та продовжено зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, Комісія звернулась з запитом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо надання інформації стосовно судових рішень, ухвалених суддею Голосіївського районного суду міста Києва Рудиком І.В., які оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень з порушенням строків.

У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.

Співбесіду із суддею призначено на 28 листопада 2024 року, однак розгляд питання не відбувся у зв’язку з клопотанням Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) (вх. № 31 кп-273/18 від 28 листопада 2024 року) про перенесення засідання через необхідність додаткового часу для аналізу інформації щодо судді та прийняття рішення.

Рішенням Комісії від 28 листопада 2024 року, занесеним до протоколу засідання, задоволено клопотання ГРД та відкладено розгляд питання на іншу дату.

Співбесіду із суддею призначено на 16 січня 2025 року.

На адресу Комісії 16 січня 2025 року надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Рудика І.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 січня 2025 року. За клопотанням судді  розгляд питання відкладено.

Співбесіду із суддею призначено на 18 березня 2025 року.

До Комісії 14 березня 2025 року надійшло клопотання Рудика І.В. про відкладення співбесіди на іншу дату у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю.

Усним рішенням Комісії задоволено клопотання судді та відкладено розгляд питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання Рудика І.В. на відповідність займаній посаді на іншу дату.

Співбесіду із суддею призначено на 07 жовтня 2025 року.

Комісією у складі колегії 07 жовтня 2025 року проведено співбесіду із суддею Рудиком І.В., досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали. Протокольним рішенням Комісії в розгляді питання оголошено перерву до 21 жовтня 2025 року та вирішено витребувати в Рудика І.В. додаткові пояснення та докази, які їх обґрунтовуватимуть.

Розгляд питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Рудика І.В. на відповідність займаній посаді продовжено 21 жовтня 2025 року.

Стислий виклад висновку Громадської ради доброчесності.

В основу висновку ГРД про невідповідність судді Рудика І.В. критеріям доброчесності та професійної етики, який надійшов на адресу Комісії 16 січня 2025 року, покладено такі аргументи.

1. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником неупередженості та сумлінності (пункт 16 та 19 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24).

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17 суддю Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Суд встановив, що суддя не вжив заходів щодо самостійного врегулювання конфлікту інтересів, відмовив в задоволенні заяви адвоката про відвід та не заявив самовідвід. ГРД зазначає, що суддя розглянув справу, у якій адвокатом була його знайома та дружина іншого судді Голосіївського районного суду міста Києва, з яким суддя перебував в особистих, дружніх, а надалі неприязних відносинах.

Згодом Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності за скаргами адвоката та Генерального прокурора. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила:

- суддя проводив судові засідання без належного повідомлення представників потерпілої сторони; суддя провів допит підсудного та долучив нові докази без участі потерпілої сторони; суддя ігнорував заяви про відвід та доводи сторони про можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним із учасників справи;

- суддя не навів мотивів у судовому рішенні у справі за статтею 130 КУпАП, з яких він проігнорував відеозапис, який нібито свідчив про керування особою транспортним засобом, водночас закрив провадження у справі за відсутності події та складу правопорушення.

2. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником законності джерел походження прав на об’єкти цивільних прав (підпункт 2 пункту 21 Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), затверджених рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24).

У досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна.

 У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація) за 2019 рік суддя вказує, що особа, з якою він спільно проживає, але не перебуває у шлюбі – ОСОБА_1, 23 жовтня 2019 року набула у власність квартиру площею 104 кв. м у місті Києві вартістю 1 100 000 грн. Згідно з даними суддівського досьє та Декларації за 2019 рік дохід судді та ОСОБА_1 становив 1 376 454 грн.

Крім того, ГРД зазначає, що розмір заощаджень, задекларованих суддею станом на 31 грудня 2018 року та 31 грудня 2019 року залишився незмінним – 10 000 дол. США у готівковій формі.

Аналізуючи спосіб життя судді та членів його сім’ї у 2019 році (кількість членів сім’ї, систематичні закордонні подорожі тощо), ГРД ставить під сумнів достатність коштів, отриманих із законних джерел на його забезпечення.

ГРД просить врахувати, що суддя у 2019 році тричі був за кордоном, ОСОБА_1 чотири рази подорожувала за кордон. Також у користуванні та власності судді та ОСОБА_1 було чотири автомобілі та об’єкти нерухомості, які потребували витрат на обслуговування. З огляду на це ГРД виснує про обґрунтований сумнів у законності джерел походження коштів на купівлю вказаної квартири.

Джерела права та їх застосування.

Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закону) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

У Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми» оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.

Так само, ухвалюючи Закон, законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів. 

Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).

Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.

Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.

Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеційської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL- AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.

Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.

Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.

Як зазначено в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року (справа № 9901/355/21), доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є ще й морально-етичною категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.

Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року (Кодекс є релевантним для оцінки минулої поведінки судді), передбачалося, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.

Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Норми подібного змісту містить Кодекс суддівської етики, затверджений рішенням XХ чергового з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року: суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді (частина перша статті 1 Кодексу); суддя має докладати зусиль, щоб на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони) його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді (стаття 3 цього Кодексу).

Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.

У сукупності із положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути в ході дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також наданням Комісії під час дослідження досьє та проведення співбесіди переконливої інформації з метою спростувати такий сумнів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.

Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.

Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:

1. компетентність (професійна, особиста, соціальна);
2. професійна етика;
3. доброчесність.

Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.

Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.

За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).

Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.

Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.

Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.

Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.

За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрав 70,875 бала, за виконання практичного завдання – 103,5 бала.

Отже, за вказаними показниками суддя набрав 174,375 бала.

Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та проведеної співбесіди шляхом дослідження загальної кількості розглянутих суддею справ, кількості скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судового навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інших передбачених пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантних засобів встановлення цього показника.

У межах оцінювання ефективності здійснення правосуддя Комісією досліджено інформацію щодо дотримання суддею строків надсилання (оприлюднення) електронних копій судових рішень до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі – Реєстр).

Згідно з інформацією Державного підприємства «Інформаційні судові системи» суддею несвоєчасно внесено до Реєстру (оприлюднено) 3 199 судових рішень. Середнє значення перевищення строків надсилання (днів) становить 19 днів.

Під час співбесіди суддя надав пояснення щодо вказаних обставин, зазначивши, що несвоєчасне внесення до Реєстру електронних копій судових рішень було обумовлене значним навантаженням та складністю судових справ.

У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Рудиком І.В. необхідно оцінити в 60 балів.

Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні в конкретному випадку.

Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється в 1 бал.

Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.

Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально- психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

Комісією встановлено, що Рудик І.В. пройшов тестування особистих морально- психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 59 балів.

Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.

Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально- психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, і співбесіди.

На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрав 70 балів.

У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Рудик І.В. набрав 364,375 бала.

Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної етики та доброчесності.

Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.

Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:

1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;

2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);

4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;

5) результатів регулярного оцінювання;

6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);

7) висновків або інформації ГРД (за наявності);

8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Дослідивши інформацію, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, Комісія виявила відомості, які потребують додаткової перевірки та надання пояснень судді, зокрема, щодо відповідності витрат і майна судді та членів сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, відповідності судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції, недотримання Кодексу суддівської етики та обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону.

Варто зазначити, що Національною поліцією України надано інформацію про те, що 17 січня 2019 року стосовно Рудика І.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії НК № 786208 за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

28 січня 2021 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАО № 4698017 за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Інформація про сплату штрафів відсутня.

Під час співбесіди Рудик І.В. пояснив, що вказані постанови були оскаржені ним в судовому порядку та скасовані.

Пояснення Рудика І.В. підтверджуються рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року у справі № 757/47605/21-а та постановою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі № 757/4273/19-а.

Офіс Генерального прокурора повідомив, що згідно з даними вебпорталу «Судова влада України» 22 січня 2018 року Дарницьким районним судом міста Києва розглянуто справу №753/22716/17 про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, за частиною другою статті 172-7 КУпАП (порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів) стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. За результатами розгляду справи Рудика І.В. визнано винним та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн.

Апеляційним судом міста Києва 25 травня 2018 року зазначене рішення скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в діях Рудика І.В. складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП.  

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 до судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. застосоване дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу протягом одного місяця.

При оцінюванні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховується істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про його невідповідність цим критеріям.

Ураховуючи наведене, Комісія зауважує, що у сферу дослідження під час кваліфікаційного оцінювання Рудика І.В. потрапили висновок ГРД від 16 січня 2025 року, письмові пояснення судді, усні пояснення, надані під час співбесіди, подані суддею декларації, а також інформація, надана державними органами на запити Комісії стосовно судді.

У межах процедури кваліфікаційного оцінювання з урахуванням мети і завдань його проведення може виникнути обґрунтований сумнів, який для обізнаного та розсудливого спостерігача вказує на наявність показника, що свідчить про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Водночас під терміном «розсудливий спостерігач» для цілей кваліфікаційного оцінювання необхідно розуміти людину, чиї уявлення, стандарти поведінки відповідають тим, які зазвичай прийняті серед звичайних людей у нашому суспільстві.

У випадку виникнення такого сумніву обов’язком (повноваженням) Комісії є з’ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного. Комісія з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді/кандидата на посаду судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року (схвалені резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23), а також у Кодексі суддівської етики (пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).

Обґрунтований сумнів може виникати й на підставі висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності або інформації стосовно судді.

І хоча Комісія вважає себе зобов’язаною вжити заходів для перевірки обставин, які стали підставою для надання висновку (інформації) ГРД, суддя повинен брати активну участь у спростуванні сумніву в його доброчесності.

Якщо суддя не в змозі спростувати існування обставин, що можуть свідчити про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності, то факти, які підтверджують наявність обґрунтованих сумнівів, мають бути надалі оцінені Комісією, оскільки вони мають вплив на авторитет судової влади, і суддя усвідомлює необхідність його підтримання за тих чи інших обставин.

Отже, Комісія має виключити наявність будь-яких сумнівних фактів щодо поведінки судді не лише з точки зору вимог законодавства, але й з метою зміцнення переконання суспільства в чесності, незалежності, неупередженості та справедливості суддівського корпусу та з огляду на необхідність того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, поведінка та репутація судді були бездоганними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 9901/124/19).

Надаючи оцінку обставинам, викладеним у висновку ГРД, Комісія зазначає таке.

У висновку ГРД вказано про згадану раніше постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17, якою суддю Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Підставою для ухвалення цього рішення став висновок суду про те, що суддя не вжив заходів щодо самостійного врегулювання конфлікту інтересів, відмовив у задоволенні заяви адвоката про відвід та не заявив самовідвід за наявності для цього підстав. Зокрема, суддя розглядав справу, де адвокатом була його знайома та дружина іншого судді Голосіївського районного суду міста Києва, з яким суддя перебував в особистих, дружніх, надалі – неприязних відносинах. У задоволенні заяви адвоката про відвід суддя відмовив.

Згодом Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності за скаргами адвоката та Генерального прокурора.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі порушення:

1) у провадженні за скаргою адвоката суддя проводив судові засідання без належного повідомлення представників потерпілої сторони; суддя провів допит підсудного та долучив нові докази без участі потерпілої сторони; суддя ігнорував заяви про відвід та можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним з учасників справи;

2) у провадженні за скаргою Генерального прокурора суддя не навів мотивів у судовому рішенні у справі за статтею 130 КУпАП, з яких він проігнорував відеозапис, який нібито свідчив про керування особою транспортним засобом, водночас закрив провадження у справі за відсутності події та складу правопорушення.

Суддя надав письмові пояснення, у яких звернув увагу на те, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стосовно рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 суддя акцентував увагу, що в тексті цього рішення є посилання на постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, проте ГРД залишила ці обставини поза увагою.

Також суддя, зіславшись на підпункт 2 частини першої статті 110 Закону, вказав, що з 30 листопада 2021 року вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.   

Крім того, Рудик І.В. повторив пояснення, які він надавав органу, що здійснював щодо нього дисциплінарне провадження, та просив врахувати, що весь час протягом судового розгляду кримінальної справи потерпілий ОСОБА_2 був представлений представником – адвокатом Гриценком І.І., який брав участь у кожному судовому засіданні. Крім того, 07 квітня 2017 року ОСОБА_2 був особисто присутнім в судовому засіданні та був допитаний судом як потерпілий.

У судовому засіданні 10 жовтня 2017 року представники потерпілого – адвокати Гриценко І.І. та Фролова О.Г. були відсутні. 

Суддя зазначив, що при розгляді кримінальної справи виходив із того, що потерпілий був допитаний, а тому, врахувавши думку прокурора, яка не заперечувала проти проведення судового засідання без потерпілого та його представників, судом прийнято рішення про можливість проведення судового засідання. Під час засідання допиту обвинуваченого не відбувалось, оскільки допит тривав декілька судових засідань та відбувся 23 травня, 24 липня та 04 серпня 2017 року, під час якого був присутній представник потерпілого – адвокат Гриценко І.І., який ставив запитання обвинуваченому.

Оскільки до обвинуваченого в межах кримінальної справи під час його допиту питань не було, з’ясувавши думку сторін про наявність доповнень до судового розгляду, обвинуваченим було долучено до матеріалів кримінальної справи низку документів, одразу після чого прокурором було заявлено клопотання про надання можливості ознайомитися з цими документами, яке було задоволено, а судове засідання відкладено. У судовому засіданні 10 жовтня 2017 року інші питання не вирішувались.   

Суддя пояснив, що 11 жовтня 2017 року судове засідання було відкладене у зв’язку з неможливістю вчасно повідомити представників потерпілих.

Також Рудик І.В. звернув увагу, що надалі представниками потерпілого за їх клопотаннями була надана можливість ознайомитися з поданими обвинуваченим документами. Клопотань від представників потерпілого про надання їм можливості поставити обвинуваченому додаткові питання не надходило.

Стосовно твердження ГРД щодо ігнорування заяв про відвід судді та можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним з учасників справи Рудик І.В. зазначив, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20, на яке посилається ГРД, не містить таких висновків.

Суддя звернув увагу, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у його діях під час вирішення питання щодо наявності підстав відводу / самовідводу від розгляду справи № 752/11857/15-к відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону.

Рудик І.В. зазначив, що вчинення дій у стані конфлікту інтересів цим рішенням не встановлено з огляду на постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, посилання на яку міститься в рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

Стосовно скарги Генерального прокурора про ненаведення мотивів у судовому рішенні суддя пояснив, що постановою від 12 липня 2018 року провадження у справі щодо ОСОБА_3 закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Суддя визнав недостатність наведених у рішенні мотивів. Рудик І.В. зазначив, що врахував судову практику Апеляційного суду міста Києва, яка допускала незазначення в постанові тих обставин, які були неналежні, оскільки відеозапис, на який посилався скаржник у дисциплінарній скарзі, взагалі не містив ні ознак керування ОСОБА_3 автомобілем, ні обставин спілкування із ним співробітників поліції.

Рудик І.В. повідомив, що вказані відеозаписи переглядалися під час розгляду дисциплінарної скарги, де також було встановлено неналежність другого відеозапису. Саме з цих причин у постанові відсутнє речення про надання оцінки другому відеозапису.

Комісія вважає пояснення Рудика І.В. прийнятними з огляду на таке.

Комісією встановлено, що  постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17 Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста ) гривень.

У рішенні зазначено, що: «Рудик І.В. в умовах реального конфлікту інтересів, тобто за наявності суперечності між службовими повноваженнями та приватним інтересом, зумовленим особистими, дружніми та іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, свідомо вчинив дії, що полягали у відмові в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_5 про відвід судді Рудика І.В., та проявив бездіяльність, не заявивши самовідвід, чим вчинив правопорушення, пов’язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення».

Проте постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року у справі № 33/796/936/2018 постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі щодо нього закрито на підставі пункту  першого статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 цього Кодексу.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 Рудика І.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року № 330/0/15-21 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20.

З рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 встановлено, що підставою дисциплінарного провадження стала скарга адвоката Фролової О.Г. на дії судді  під час розгляду кримінальної справи № 752/11857/15-к та скарга Генерального прокурора України на дії судді під час розгляду адміністративної справи № 752/10386/18 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА_3.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що суддею Рудиком І.В. за відсутності даних про належне повідомлення потерпілого та його адвоката проведено судове засідання, закінчено допит підсудного ОСОБА_6, долучено до матеріалів справи низку документів, наданих підсудним та оголошено перерву в судовому засіданні до 09:30 11 жовтня 2017 року. Про час та дату проведення вказаного судового засідання потерпілого ОСОБА_2 та його представника – адвоката Фролову О.Г., не повідомили, чим позбавлено потерпілого права на захист своїх інтересів під час розгляду кримінальної справи.

Також суддею Рудиком І.В. безпідставно залишено поза увагою клопотання адвоката Фролової О.Г. в інтересах потерпілого ОСОБА_2, подане до суду 30 жовтня 2017 року, щодо непроведення судових дебатів, надання можливості потерпілому та їй як представнику доповнити судове слідство та відкладення у зв’язку із цим розгляду справи для належного повідомлення потерпілого. Однак, ігноруючи вказане клопотання, 30 жовтня 2017 року суддя продовжив засідання за відсутності потерпілого та його представника Фролової О.Г., закінчив судове слідство, провів судові дебати та завершив розгляд справи.

З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що Рудиком І.В. порушено вимоги статтей 261, 267 Кримінально- процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК України 1960 року) та в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону, а саме внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.

Стосовно доводів скарг Фролової О.Г. в частині порушення правил щодо відводу (самовідводу), а також упередженості судді під час розгляду справи Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що в судовому засіданні, яке відбулось 11 вересня 2017 року, представником потерпілого – адвокатом Фроловою О.Г. подано клопотання про вирішення суддею Рудиком І.В. питання самовідводу через наявність підстав, передбачених статтею 56 КПК України 1960 року, а саме факту особистого знайомства і тривалої спільної праці судді Рудика І.В. із суддею Голосіївського районного суду міста Києва Фроловим М.О. та перебування з ним в особистих спочатку дружніх, а потім неприязних стосунках. Фролов М.О. є її чоловіком, що може вплинути на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. Указане клопотання протокольною ухвалою судді Рудика І.В. залишено без задоволення.

Адвокатом Фроловою О.Г. подано заяву про відвід головуючого судді Рудика І.В. у зв’язку з наявністю реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами. Указана заява ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. від 11 вересня 2017 року залишена без задоволення.

Також адвокатом Фроловою О.Г. 27 жовтня 2017 року подано ще три заяви про відвід з аналогічних та додаткових підстав, які також були залишені без задоволення ухвалами судді Рудика І.В.

У скаргах Фролова О.Г. зазначає, що всупереч вимогам статей 54, 56 КПК України 1960 року Рудиком І.В. не заявлено самовідвід у вказаній справі, а також протиправно не задоволено клопотання скаржника про його відвід, продовжено розгляд справи за наявності реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами через факт особистого знайомства і тривалої спільної праці судді Рудика І.В. із суддею Голосіївського районного суду міста Києва Фроловим М.О., який є її чоловіком, що вплинуло на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. На думку скаржника, вказані обставини підтверджені ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 752/11857/15-к, якою скасовано вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року (винесений суддею Рудиком І.В.) у вказаній справі з підстав ухвалення судового рішення незаконним складом суду.

Крім того, у скарзі зазначено, що з 09 до 13 жовтня 2017 року суддя Рудик І.В. перебував на навчанні в Національній школі суддів України та не мав, на думку Фролової О.Г., повноважень розглядати справи, здійснювати правосуддя, що додатково свідчить про упередженість судді.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що під час вирішення питання про наявність підстав для відводу (самовідводу), а також розгляду справи під час його навчання в Національній школі суддів суддя Рудик І.В. допустив помилку, яка з огляду на обставини справи не мала характеру грубої.

Зазначені дії судді Рудика І.В. дисциплінарним органом розцінено як його власну правову позицію та розуміння положень процесуального законодавства і обставин, що мали місце в його житті, а отже, допущені ним порушення мали характер простої суддівської помилки, які усунуті судом апеляційної інстанції, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.

У скарзі Генеральної прокуратури України вказано, що в діях судді Рудика І.В. під час здійснення правосуддя наявні ознаки дисциплінарного правопорушення, яке полягає у незазначенні в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Рудик І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 проігнорував відеозапис 20180519092005000805, з якого вбачається, що саме ОСОБА_3 керував автомобілем, тобто доказ, яким, на думку працівників поліції, підтверджена об’єктивна сторона вчиненого ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Незазначення суддею Рудиком І.В. в судовому рішенні мотивів, з яких він проігнорував відеозапис 20180519092005000805, свідчить про недотримання ним вимог статей 252, 280 КУпАП під час розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення.

Зважаючи на порушення суддею Рудиком І.В. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов’язків, а отже, вчинені внаслідок недбалості. При цьому будь-яких доказів умисності вчинення проступку під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.

У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 вказано, що в діях Рудика І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону, а саме внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала дії судді Рудика І.В. під час розгляду вказаних вище справ як вчинені внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, виконання процесуальних обов’язків, та незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Із урахуванням порушень, встановлених органом, що здійснював дисциплінарне провадження, їх наслідків, застосованого до судді дисциплінарного стягнення та давності порушення Комісія вважає, що вони не можуть бути підставою для визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, однак впливають на оцінку в бальному еквіваленті за критеріями професійної етики та доброчесності.

2. ГРД зазначає, що у Декларації за 2019 рік суддя вказує, що особа, яка спільно проживає, але не перебуває у шлюбі, ОСОБА_1 23 жовтня 2019 року набула у власність квартиру площею 104 кв.м у місті Києві вартістю 1 100 000 грн. Згідно з даними суддівського досьє та Декларації за 2019 рік дохід судді та ОСОБА_1 становив 1 376 454 грн.

ГРД зазначає, що з огляду на стиль життя судді та осіб, вказаних ним у Деклараціях, а також побутові витрати та витрати на утримання майна, виникає обґрунтований сумнів щодо законності джерел походження коштів на купівлю вказаної квартири.

Рудик І.В. надав письмові пояснення та під час співбесіди усно пояснив, що 12 серпня 2019 року шлюб з ОСОБА_1 розірвано у зв’язку з чим деякий час вони проживали окремо, проте згодом знову почали проживати разом. Суддя зазначив, що попри такі обставини вказував ОСОБА_1 у своїх Деклараціях та зазначав іншу  інформацію, яка надавалася членом сім’ї.

Розбіжності в сумах доходів та видатків ОСОБА_1 суддя пояснив наявністю у неї особистих заощаджень, інформацією про які він  не володів.

Також суддя надав Комісії пояснення ОСОБА_1, у яких вона зазначила, що не надавала йому інформації щодо угод, оскільки вважає, що після розлучення в них відсутній спільний сімейний побут. 

Відповідно до пункту 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.

Комісією встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та Рудиком І.В. зареєстровано 12 листопада 2010 року, а розірвано рішенням Солом’янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року у справі № 760/3436/19-ц .

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції чинній на момент заповнення суддею Декларації за 2019 рік) членами сім’ї є:

а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття – незалежно від спільного проживання із суб’єктом;

б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Частиною сьомою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у разі відмови члена сім’ї суб’єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб’єкт декларування зобов’язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім’ї, визначену пунктами 1–12 частини першої цієї статті.

Примітка. У цілях розділу VII цього Закону членами сім’ї суб’єкта декларування, які не є його подружжям або дітьми, вважаються особи, що спільно проживали із суб’єктом декларування станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.

Як вбачається з Декларацій за 2019–2024 роки Рудик І.В. щорічно відображав інформацію про ОСОБА_1 у розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» у статусі «особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі»; місцем фактичного проживання або поштову адресу, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування зазначив адресу, за якою розташований житловий будинок (місто Київ, АДРЕСА_1), який перебував у нього в користуванні і до розлучення. Власниками цього житлового будинку є батьки ОСОБА_1 (ОСОБА_7 та ОСОБА_8).

Факт декларування суддею ОСОБА_1 у статусі члена сім’ї покладає на нього, перш за все, обов’язок бути обізнаним про її майнові інтереси, а по друге – надавати вичерпні пояснення щодо законності джерел походження майна.

Повертаючись до обставин щодо джерел походження коштів у ОСОБА_1 для придбання квартири Комісією, встановлено таке.

У Декларації за 2019 рік Рудик І.В. у розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї  суб’єкта декларування» вказав ОСОБА_1, щодо зв’язку із суб’єктом декларування вказав «особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі»; у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» відобразив інформацію про перебування у власності ОСОБА_1 квартири загальною площею 104,8 кв.м, що розташована у м. Київ,  АДРЕСА_2, дата набуття права 23 жовтня 2019 року, вартість 1 100 000 грн.  

Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 придбала квартиру загальною площею 104,8 кв.м, що розташована у місті Київ, АДРЕСА_2,  вартістю 1 100 000 грн.  

У Декларації за 2019 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суддя вказав такі доходи, отримані ОСОБА_1: 5 160 грн (ІНФОРМАЦІЯ_1); 104 598 грн (заробітна плата отримана за основним місцем роботи); 716 238 грн (дохід від заняття підприємницькою діяльністю).

 Відповідно до інформації, наданої Державною податковою службою України (вх. № 31кп-273/18 від 15 лютого 2024 року), дохід ОСОБА_1 у 2019 році становив 927 195 грн; дохід Рудика І.В. у 2019 році становив 500 992  грн.

Стосовно пояснень судді про наявність у члена сім’ї власних заощаджень, слід зауважити, що у Декларації за 2018 рік грошових активів (готівкових коштів), що належать ОСОБА_1, суддею не задекларовано.

До того ж Комісією встановлено, що у 2019 році ОСОБА_1 здійснила інші видатки, а  саме надавала грошові позики третім особам, що підтверджується долученими до матеріалів суддівського досьє договорами.

Так, 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки пунктом 1.1 якого передбачено, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло в іпотекодавця, на підставі договору позики укладеного 30 вересня 2019 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем (ОСОБА_1), за умовами якого іпотекодавець зобов’язаний повернути іпотекодержателю (позикодавцю) суму позики в розмірі 810 405 грн, що відповідає еквіваленту 33 350 дол. США. Із заяви ОСОБА_1, поданої приватному нотаріусу Обухівського районного округу ОСОБА_9 від 04 квітня 2020 року встановлено, що сума позики отримана нею в повному обсязі.

Отже, з урахуванням коштів, наданих ОСОБА_1 у позику, сума видатків, здійснених нею у 2019 році становить 1 910 405 грн, що значно перевищує загальну суму отриманих суддею та членами його сім’ї доходів.

Водночас, Комісія з’ясувала, що ОСОБА_1 була позикодавцем й на підставі інших договорів, що забезпечені договорами іпотеки, за якими вона набула статус іпотекодержателя, а саме:

1) 28 січня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, пунктом 1.1 якого  передбачено, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики, укладеного 28 січня 2020 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем, за умовами якого боржник у строк до 28 січня 2021 року зобов’язується сплатити іпотекодержателю суму позики в розмірі 765 625 грн, що відповідає еквіваленту 31 250 дол. США. Цей договір розірвано (припинено дію) 26 січня 2024 року у зв’язку з повним виконанням зобов’язань іпотекодавцем.

2) 22 червня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зі змісту пункту 1.1 якого  вбачається, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, укладеного 22 червня 2020 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем, за умовами якого іпотекодавець зобов’язується повернути іпотекодержателю суму позики в розмірі 5 769 528 грн, що відповідає еквіваленту 214 880 дол. США.

25 червня 2021 року до цього договору внесені зміни в частині збільшення суми позики: іпотекодавець зобов’язаний повернути іпотекодержателю суму позики в розмірі 7 100 186 грн, що відповідає еквіваленту 257 720 дол. США.

Крім того, 02 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала 1/4 частину земельної ділянки вартістю 260 000 грн та 1/8 частину житлового будинку (місто Київ, АДРЕСА_3) вартістю 340 000 грн. 

Суддя пояснив, що джерелом походження коштів для здійснення ОСОБА_1 вказаних правочинів були її особисті кошти, заощадження та спільні кошти її батьків від здійснення підприємницької діяльності та відчуження належного їм майна, які були накопичені ними за попередні роки. Також суддя зазначив, що про видатки ОСОБА_1 дізнався у 2023 чи 2024 році. На питання поставлене для уточнення відповіді Рудик І.В. повідомив, що не декларував ці активи члена сім’ї (подарунки батьків, грошові заощадження, фінансові зобов’язання), оскільки про них був необізнаний.

Комісія зауважує, що мета інституту декларування майна, доходів, витрат та фінансових зобов’язань полягає у створенні ефективного інструменту запобігання корупції та забезпеченні публічного контролю за «майновим» аспектом життя осіб, які отримують заробітну плату із державного бюджету.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на момент подання Рудиком І.В. Декларацій за 2019–2021 роки) у декларації зазначаються відомості про наявні у суб’єкта декларування або членів його сім’ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;

Пунктом 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

У пункті 92 Роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції від 13 лютого 2020 року № 1 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю» вказано: «згідно  з  абзацом  восьмим  підпункту  14.1.257  пункту  14.1  статті  14  ПК України поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків  у  користування  за  договором,  який  не  передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Виходячи із суті наведених норм  законодавства,  розміщення  коштів  на  банківських  рахунках  як  вклад (депозит) або передача коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги не припиняє  право  власності  на  кошти,  а  отже  і  повернення  коштів  не  може вважатися доходом суб’єкта декларування.

Водночас  такі  кошти  слід  відображати  в  інших  розділах  декларації, наприклад розділі  12 «Грошові  активи», розділі  12.1 «Банківські  та  інші фінансові установи, у яких у суб’єкта декларування або членів його сім’ї відкриті рахунки», розділі 13 «Фінансові зобов’язання» декларації, якщо розмір такої допомоги перевищує 50 ПМ».

Проте у Деклараціях Рудиком І.В. за вказані вище періоди взагалі не задекларовано інформацію про фінансові операції здійснені членом його сім’ї, починаючи із 2019 року (грошові активи, які стали предметом позик,  заходи забезпечення грошових зобов’язань, які виникли, динаміка таких зобов’язань тощо).

Повертаючись до питання щодо достатності у ОСОБА_1 коштів для здійснення вказаних вище видатків, Комісією проаналізовано відомості, надані Державною податковою службою України та встановлено, що дохід ОСОБА_1 за період з 2019 року до 2021 року становив 2 740 259 грн. Водночас за вказаний період нею здійснено видатки (надання коштів у позику, придбання майна) на суму понад 9 000 000 грн.

Виявлені обставини були обговорені із суддею під час співбесіди, яка відбулась 07 жовтня 2025 року. У зв’язку із неповнотою отриманих пояснень у засіданні  було оголошено перерву та запропоновано судді надати додаткові документи, які підтверджують джерела походження коштів члена його сім’ї для здійснення вказаних видатків.

З метою забезпечення повного та об’єктивного з’ясування обставин, які мають значення для встановлення результатів кваліфікаційного оцінювання, Комісія додатково надіслала Рудику І.В. лист від 08 жовтня 2025 року № 31 кп-273/18, у якому запропонувала надати пояснення та документи, що їх підтверджують (у тому числі первинні) щодо джерел походження коштів для здійснення членом сім’ї видатків.

До Комісії 17 жовтня 2025 року надійшли письмові пояснення Рудика І.В. (вх. № 31 кп-273/18 від 17 жовтня 2025 року) та копії підтверджувальних документів: податкових декларацій платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкові декларації) ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_7; копії договорів купівлі-продажу майна. 

У поясненнях Рудик І.В. зазначив, що лише за період з 2016 року до 2021 року дохід від заняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 та її батьків, а також від відчуження належного їм майна становить 16 333 450 грн та 1 986 363 грн від виконання умов договорів іпотеки.

Слід зауважити, що, оскільки суддя послався на доходи батьків члена своєї сім’ї як на джерело формування її активів, це є причиною потрапляння вказаних обставин у поле зору Комісії та зіставлення доходів із видатками ОСОБА_8 та ОСОБА_7, адже із урахуванням позиції Рудика І.В. це питання набуло безпосереднього зв’язку із обставинами щодо законності джерел походження майна судді та члена його сім’ї.

Рудик І.В. надав копії договорів купівлі-продажу майна згідно з якими батьки ОСОБА_1 отримали сумарний дохід у розмірі 3 691 439 грн від відчуження належного їм майна:

– ОСОБА_8 – 874 156 грн (06 листопада 2014 року – 414 156 грн, 15 травня 2018 року – 120 000 грн, 27 червня 2018 року – 340 000 грн);

– ОСОБА_7 – 2 817 283 грн (06 листопада 2014 року – 408 093 грн, 26 грудня 2018 року – 1 000 000 грн, 25 серпня 2019 року – 80 005 грн, 17 вересня 2019 року – 1 000 000 грн, 12 лютого 2020 року – 99 185 грн, 16 липня 2020 року – 230 000 грн).

Крім того, Рудик І.В. повідомив, що ОСОБА_1 04 квітня 2020 року отримала дохід у вигляді повернення суми позики в розмірі 810 405 грн та 1 175 958 грн (щодо цієї суми суддя не зазначив дати).

Також суддя надав до Комісії копії податкових декларацій ОСОБА_8, які підтверджують дохід у розмірі 1 627 925 грн (за 2017 рік отримано дохід 778 134 грн, за 2021 рік – 849 791 грн) та ОСОБА_7, які підтверджують дохід у розмірі 8 846 240 грн (2016 рік – 1 156 658 грн; 2017 рік – 1 487 801 грн; 2018 рік – 1 370 327 грн; 2019 рік – 1 545 416 грн; 2020 рік – 1 598 309 грн; 2021 рік – 1 687 729 грн).

Відповідно до податкових декларацій ОСОБА_1 її дохід за 2019–2021 роки становив 2 167 845 грн (за 2019 рік – 716 237 грн; за 2020 рік – 625 985 грн; за 2021 рік – 825 623 грн). 

Проаналізувавши відомості, надані Державною податковою службою України, Комісією встановлено, що за період з 2016 року до 2021 року дохід: ОСОБА_8 становив 3 916 386 грн (2016 рік – 805 406 грн; 2017 рік – 1 005 282 грн; 2018 рік – 778 397 грн; 2019 рік – 685 687 грн; 2020 рік – 314 666 грн; 2021 рік – 323 948 грн); ОСОБА_7 – 8 174 509 грн (2016 рік – 969 006 грн; 2017 рік – 1 637 503 грн; 2018 рік –1 702 098 грн; 2019 рік – 1 337 985 грн; 2020 рік – 1 228 822 грн; 2021 рік – 1 299 095 грн).

Водночас Комісією встановлено, що за період 2018–2019 років ОСОБА_7 здійснив видатки на суму 5 928 903 грн. Так, відповідно до договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 придбав таке нерухоме майно:

– 24 квітня 2018 року – квартиру за ціною 4 368 000 грн;

– 23 березня 2018 року – 2/3 частини житлового будинку за ціною 719 668 грн та 2/3 частини земельної ділянки вартістю 688 275 грн;

– 25 січня 2019 року – машиномісце за ціною 102 960 грн;

– 08 листопада 2019 року – гараж за ціною 50 000 грн.

За період 2016–2021 років ОСОБА_8 здійснила видатки на суму 13 034 125 грн. Відповідно до договорів купівлі-продажу ОСОБА_8 придбала таке нерухоме майно:

– 12 лютого 2016 року – приміщення аптеки за ціною 1 716 000 грн;

– 12 листопада 2019 року – земельну ділянку за ціною 2 437 750 грн;

– 08 листопада 2019 року – житловий будинок за ціною 1 124 494 грн та земельну ділянку за ціною 723 900 грн;

– 26 березня 2020 року – нежитлові приміщення за ціною 3 188 687 грн;

– 18 серпня 2020 року – земельну ділянку за ціною 2 980 000 грн;

– 28 липня 2021 року – земельну ділянку за ціною 863 294 грн.

Попри наведені пояснення судді та долучені до них документи, Комісія також звернула увагу на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8, зокрема, за період 2016– 2021 років були позикодавцями за договорами позик або виступали іпотекодержателями в низці договорів іпотек, за якими забезпечувались виконання зобов’язань, що виникали в іпотекодавців на підставі договорів позик.

З договорів іпотек вбачається, що ОСОБА_7 надано в позику грошові кошти в розмірі:

–  4 493 625 грн, що відповідає еквіваленту 172 500 дол. США (30 червня 2017 року);

–  809 700 грн,  що відповідає еквіваленту 30 000 дол. США (23 листопада 2017 року, виконано 07 вересня 2019 року);

– 728 725 грн, що відповідає еквіваленту 25 750 дол. США  (18 грудня 2017 року, виконано 17 березня 2018 року);

– 583 916 грн, що відповідає еквіваленту 21 080 дол. США (07 лютого 2018 року);

– 2 176 200 грн, що відповідає еквіваленту 80 600 дол. США (13 лютого 2018 року);

– 3 087 750 грн, що відповідає еквіваленту 115 000 дол. США (05 березня 2018 року);

–  3 264 800 грн, що відповідає еквіваленту 123 200 дол. США (21 березня 2018 року, виконано 19 січня 2021 року);

– 873 600 грн, що відповідає еквіваленту 33 600 дол. США (08 червня 2018 року);

– 388 700 грн, що відповідає еквіваленту 14 950 дол. США (12 червня 2018 року;

– 922 875 грн, що відповідає еквіваленту 34 500 дол. США (07 березня 2019 року);

– 31 жовтня 2019 року - 650 000 грн, що відповідає еквіваленту 26 000 дол. США;

– 1 620 000 грн, що відповідає еквіваленту 60 000 дол. США (23 червня 2019 року);

– 4 757 940 грн, що відповідає еквіваленту 178 200 дол. США (02 липня 2020 року);

– 2 771 472 грн, що відповідає еквіваленту 102 080 дол. США (05 травня 2020 року);

– 1 596 000 грн, що відповідає еквіваленту 57 000 дол. США (02 квітня 2021 року);

– 1 748 400 грн, що відповідає еквіваленту 62 000 дол. США (14 січня 2021 року, виконано 22 травня 2023 року).

ОСОБА_8 надала в позику грошові кошти у розмірі:

– 3 157 612 грн, що відповідає еквіваленту 120 750 дол. США (01 червня 2018 року);

– 1 210 547 грн, що відповідає еквіваленту 42 550 дол. США (11 вересня 2018 року);

– 1 783 017 грн, що відповідає еквіваленту 63 250 дол. США (05 грудня 2018 року);

– 9 712 920 грн, що відповідає еквіваленту 372 000 дол. США (12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року договір розірвано).

Отже, сумарний дохід батьків ОСОБА_1 становить 26 256 499 грн; розмір видатків – 65 300 524 грн (в тому числі видатки за договорами позик, іпотек).

З огляду на витрати батьків ОСОБА_1 пояснення Рудика І.В. про те, що їхні кошти стали джерелом походження коштів ОСОБА_1 для здійснення нею видатків для придбання нерухомого майна та надання грошових коштів у позику третім особам, видаються непереконливими.

Крім цього, у Деклараціях судді за 2019-2021 роки відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 доходів, джерелом походження яких були б її батьки, які б надалі могли би використовуватися нею для здійснення видатків для придбання нерухомого майна та надання грошових коштів у позику третім особам.

Як вже відзначала Комісія у своїх рішеннях, метою і завданням кваліфікаційного оцінювання може охоплюватись не тільки дослідження законності походження активів судді та членів його сім’ї, але і близьких осіб. Це питання особливо гостро постає перед Комісією, у разі якщо існує «майновий зв’язок» між суддею, членом сім’ї та близькою особою. 

Виявлені відомості щодо участі батьків ОСОБА_1 у іпотечних правовідносинах ставлять під сумнів наведені суддею пояснення щодо достатності у них коштів, оскільки документи про доходи, які надав суддя, не підтверджують у повній мірі їх фінансової спроможності.

Указані обставини свідчать про недостатність зусиль судді для належного з’ясування та підтвердження джерел походження грошових коштів батьків члена його сім’ї (з урахуванням здійснених ними видатків).

Комісія враховує, що попри надані суддею пояснення та документи, факт отримання членом сім’ї – ОСОБА_1 грошових коштів від батьків, які б слугували джерелом коштів для придбання нерухомого майна, надання коштів у позику, документально не підтверджений.

Комісія зазначає, що згідно з положеннями пункту 10 частини сьомої статті 56 Закону суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання.

Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Статтями 1, 18 Кодексу суддівської етики передбачено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Комісія більшістю голосів дійшла висновку про необхідність врахування обставин,  пов’язаних із особистою ситуацією судді (розірвання шлюбу, відсутність інформації про здійснені членом сім’ї правочини, відмова в її наданні, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1). Із урахуванням зазначеного, Комісія вважає, що сумніви щодо законності походження активів члена сім’ї судді слід оцінювати з позиції неналежного виконання суддею обов’язку бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.

Крім того, Комісією встановлено такі обставини. 

1. Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 квітня 2013 року ОСОБА_1 продала земельну ділянку 0,1960 га, що розташована у Київській області Києво-Святошинського р-ні, с. Дмитрівці, за ціною 126 114 грн.

Комісія зазначає, що Додатком до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07 квітня 2011 року (чинний на момент подання декларацій до 2015 року) було затверджено форму декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру. У розділі ІІ Відомості про доходи декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру було передбачено обов’язок суб’єкта декларування відображати дохід від відчуження рухомого та нерухомого майна, одержаного членом сім’ї.

Однак інформація про дохід ОСОБА_1 від продажу нерухомого майна не відображена суддею в декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013 рік. 

2. Відповідно до договору дарування від 11 січня 2019 року ОСОБА_10 передав ОСОБА_1 у власність безоплатно нежитлові приміщення № _ по № _ (групи приміщень № ___), кафе-бар загальною площею 15,3 кв.м, що розташовані за адресою місто Київ, АДРЕСА_2. 

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 придбала 1/8 частину житлового будинку (загальна площа 84,2 кв.м) та 1/4 частини земельної ділянки (загальна площа 0,08 га), що розташовані у місті Київ, АДРЕСА_4.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент подання Рудиком І.В. Декларацій за 2019–2022 роки) у декларації зазначаються відомості про об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування.

Попри вказаний обов’язок, Рудик І.В. уперше відобразив інформацію про нерухоме майно, яке набуто ОСОБА_1 у 2019 та 2020 роках в Декларації за 2023 рік. 

Підсумовуючи, Комісія дійшла висновку, що встановлені обставини не є такими, що свідчать про невідповідність судді займаній посаді, однак впливають на його результат в бальному еквіваленті за критеріями професійної етики та доброчесності.

Як наслідок, досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею Рудиком І.В., надані ним пояснення, а також висновок про тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей дали підстави Комісії оцінити відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності у 310 балів.

Висновок Комісії за результатами розгляду справи.

За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя Рудик І.В. у сукупності набрав 674,375 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України, статтями 83– 85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України двома голосами «ЗА» та одним голосом «ПРОТИ»

вирішила:

Визначити, що суддя Голосіївського районного суду міста Києва Рудик Іларіон Валерійович за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 674,375 бала.

Внести на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі питання щодо відповідності судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича займаній посаді.

Головуючий                                                                                  Михайло БОГОНІС (ПРОТИ)

Члени Комісії:                                                                               Надія КОБЕЦЬКА (ЗА)

                                                                                                         Галина ШЕВЧУК (ЗА)