Про розгляд питання щодо відповідності судді Господарського суду Харківської області Дзюби Олега Анатолійовича займаній посаді

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША (доповідач), Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

за участі:

судді Господарського суду Харківської області Олега ДЗЮБИ,

представника Громадської ради доброчесності Антона ЗЕЛІНСЬКОГО,

розглянувши питання щодо відповідності судді Господарського суду Харківської області Дзюби Олега Анатолійовича займаній посаді,

встановила:

І. Стислий виклад інформації про кар’єру судді та проведену процедуру кваліфікаційного оцінювання судді.

1. Дзюба Олег Анатолійович, ______ року народження, громадянин України.
2. Указом Президента України від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 Дзюбу О.А. призначено на посаду судді Господарського суду Харківської області строком на 5 років.
3. Рішенням Комісії від 28 січня 2016 року № 7/зп-16 призначено первинне кваліфікаційне оцінювання судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А.
4. Рішенням Комісії від 17 березня 2016 року № 64/ко-16 суддю Господарського суду Харківської області Дзюбу О.А. визнано таким, що не підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді, відсторонено від здійснення правосуддя до проходження ним повторного кваліфікаційного оцінювання та направлено до Національної школи суддів України для проходження перепідготовки.
5. Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А.
6. Суддя Дзюба О.А. за результатами анонімного письмового тестування набрав 86,625 бала, виконання практичного завдання – 63,25 бала. На етапі іспиту суддя загалом набрав 149,875 бала.
7. Дзюба О.А. 02 листопада 2017 року пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, 28 січня 2018 року – інтерв’ю з психологом, за результатами яких складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
8. Комісією у складі колегії 23 вересня 2019 року проведено співбесіду із суддею.
9. У день проведення співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання до Комісії надійшов висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 20 вересня 2019 року. Висновок обґрунтовано тим, що суддя у щорічній декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік не задекларував земельну ділянку площею 983 м² (дата набуття права – 25 жовтня 2010 року), що відображена в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація) за 2015 рік; в деклараціях за 2015 та 2016 роки суддя не задекларував квартиру дружини загальною площею 25 м² (дата набуття – 26 вересня 2014 року), що відображена в деклараціях за 2017 та 2018 роки. Також у висновку йдеться про сумнівне набуття права власності на шість квартир та заниження ціни під час відчуження цих квартир.
10. Крім того, Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) надала інформацію, яка не стала підставою для висновку про невідповідність судді Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики, але потребувала пояснень судді, а саме щодо неодноразового перетину кордону з російською федерацією (далі – рф) протягом 2014–2015 років.
11. На спростування висновку ГРД суддею надано письмові пояснення.
12. За критерієм професійної компетентності суддю Дзюбу О.А. оцінено Комісією на підставі результатів іспиту, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди за показниками, визначеними пунктами 1–5 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, далі – Положення).
13. Таким чином, за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрав 346,875 бала, за критерієм професійної етики, оціненим за показниками, визначеними пунктом 8 глави 2 розділу ІІ Положення, – 160 балів, за критерієм доброчесності, оціненим за показниками, визначеними пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення, – 165 балів. Загалом за результатами кваліфікаційного оцінювання набрано 671,875 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів.
14. За результатами дослідження досьє та проведення співбесіди Комісією у складі колегії ухвалено рішення від 23 вересня 2019 року № 811/ко-24, яким суддю Господарського суду Харківської області Дзюбу О.А. визнано таким, що відповідає займаній посаді.
15. У резолютивній частині рішення вказано, що воно набирає чинності в порядку, визначеному абзацом третім підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення).
16. Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2020 року № 3497/0/15-20 внесено подання Президентові України про призначення Дзюби О.А. на посаду судді Господарського суду Харківської області.
17. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
18. Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
19. Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2023 року № 34/зп-23, з метою продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII), здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Комісії стосовно осіб, п’ятирічний строк призначення яких на посаду судді закінчився.
20. Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 25 липня 2023 року доповідачем з цього питання визначено члена Комісії Сабодаша Р.Б.
21. 10 червня 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики (далі – Висновок), затверджений 08 червня 2024 року.
22. Питання щодо відповідності судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. займаній посаді внесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі 16 грудня 2024 року.

ІІ. Щодо клопотання судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. про припинення кваліфікаційного оцінювання стосовно нього.

77. До Комісії 16 грудня 2024 року надійшло клопотання судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. про припинення проведення кваліфікаційного оцінювання щодо нього або відкладення такого оцінювання.
78.  Під час засідання Дзюба О.А., посилаючись на відсутність правових підстав для розгляду Комісією у пленарному складі питання щодо відповідності його займаній посаді, підтримав раніше надіслане клопотання про припинення кваліфікаційного оцінювання щодо нього та зазначив таке:
    1. Рішенням Комісії у складі колегії від 23 вересня 2019 року № 811/ко-19 Дзюбу О.А. визнано таким, що відповідає займаній посаді.
    2. Виключно колегії Комісії було надано повноваження ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ (далі – Закон № 1401-VІІІ).

Якщо ГРД надала Комісії висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку викладеним у такому висновку обставинам надає Комісія у складі колегії, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді.

Розгляд зазначеного питання Комісією у пленарному складі ані положення Закону № 1402-VIII, ані норми Регламенту не передбачають.

78. 3. Остаточне рішення про його відповідність займаній посаді ухвалено саме Комісією у складі колегії 23 вересня 2019 року, оскільки його обрано на посаду судді до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
79. Надаючи оцінку аргументам, наведеним суддею у клопотанні про припинення проведення кваліфікаційного оцінювання щодо нього, Комісія виходить з такого.
80. Події, які розгорталися в українському суспільстві у 2013–2014 роках, призвели до гострого соціального конфлікту, який вилився у масові мирні акції протесту. Такі події надалі отримали назву «Революція Гідності» та мали наслідком фактичне укладення нового соціального договору, за умовами якого держава взяла на себе низку зобов’язань з проведення реформ, які стосуються також і судової влади.
81. 08 квітня 2014 року був ухвалений Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» № 1188-VII, який визначив правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв’язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
82. 16 вересня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII, який визначив правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), зокрема і суддів, для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
83. Проте в результаті ухвалення цього закону не було досягнуто всіх цілей судової реформи і вже 12 лютого 2015 року законодавець ухвалив Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VІІІ, який набрав чинності з 28 березня 2015 року.
84. І хоча ухвалення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» частково дозволило досягнути цілей реформи, однак її продовження потребувало більш суттєвих змін.
85. 02 червня 2016 року Верховною Радою України ухвалено вже згаданий Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», яким Прикінцеві та перехідні положення Конституції України, серед іншого, було доповнено пунктом 16-1 такого змісту:
    1. З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» «[…] повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
    2. Судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України.
    3. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом […]».
86. Того ж дня Верховною Радою України ухвалено у новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який, серед іншого, передбачив таке.
    1. Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання (частина перша статті 87 глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді»).
    2. Повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом (пункт 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
    3. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

1. 4. Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує процедури кваліфікаційного оцінювання, розпочаті до набрання чинності цим Законом, за правилами, які діяли на день початку такого кваліфікаційного оцінювання. Судді, які за результатами цих процедур підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, не проходять процедуру кваліфікаційного оцінювання для підтвердження відповідності займаній посаді (пункт 21 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
   5. Право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом (пункт 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).
   6. До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41–45, ст. 529; 2015 р., №№ 18–20, ст. 132 із наступними змінами) (пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого оцінювання або конкурсу (пункт 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII).

87. Ухвалюючи в новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів», законодавець в пояснювальній записці до законопроєкту сформулював легітимну мету закону – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
88. Більше того, представляючи законопроєкт «Про судоустрій і статус суддів» перед його голосуванням у другому читанні та в цілому, представник суб’єкта права законодавчої ініціативи відзначив: «[…] Цей законопроєкт, який зараз ви будете розглядати, вдосконалює та посилює процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів таким чином, щоб […] у судовій системі залишилися тільки ті судді, які справді цього достойні. […] Крім того, передбачається контроль громадськості через Громадську раду доброчесності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України як для здійснення процедури оцінювання, так і за процедурами конкурсу. […] Це основні новації, які передбачені законопроєктом, і це реальний шанс зробити не останній, але дуже важливий крок на шляху судової реформи. Тому прошу вас підтримати цей законопроєкт і дякую вам за увагу.» (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України від 02 червня 2016 року).
89. З огляду на викладене Комісія бере до уваги, що ГРД була створена з метою забезпечення громадського контролю як за процедурою відбору суддів для зайняття посад, так і за процедурою їх оцінювання на відповідність займаній посаді. Ідея залучення громадянського суспільства до процедур формування суддівського корпусу вважається одним із найважливіших інструментів забезпечення відповідальності суддів перед громадськістю в демократичних державах. Така концепція як одна з гарантій підзвітності судової влади сприяє уникненню відчуття переслідування або захисту власних інтересів суддів, а також враховує різні точки зору в суспільстві. Тому ідея участі людей, які не належать до судової системи, не лише у процедурі відбору суддів, а й у процедурі оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є надзвичайно важливою.
90. Вже 20 грудня 2016 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII, яким частину першу статті 88 Закону № 1402-VIII) доповнено новим абзацом такого змісту: «Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.». Зазначені норми були і є чинними на момент призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів і проходження такого кваліфікаційного оцінювання більшістю суддів.
91. Комісія відзначає, що встановлення законодавцем необхідності прийняття окремих рішень Комісії кваліфікованою більшістю голосів не є новою практикою законодавця. Здебільшого такий порядок прийняття рішень запроваджується щодо питань, які мають істотне значення. У цьому ж випадку йдеться про виконання фундаментального завдання судової реформи – відновлення довіри суспільства до процедур суддівської кар’єри.
92. Також Законом України «Про Вищу раду правосуддя» було уточнено положення абзацу першого пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII та викладено його в такій редакції: «25. Право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.».
93. На переконання Комісії, уточнення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у такий спосіб свідчить про те, що законодавець не допустив помилки чи неточностей в інших пунктах Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а цілеспрямовано уточнив, що оцінювання на відповідність займаній посаді є кваліфікаційним.
94. Комісія також відзначає, що конструкція пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII прямо вказувала на необхідність проведення оцінювання в порядку, передбаченому саме цим законом.

Натомість Закон № 1402-VIII не передбачав порядку проведення жодного іншого оцінювання, крім кваліфікаційного оцінювання.

Отже, положення глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на момент призначення кваліфікаційного оцінювання судді Дзюби О.А.) необхідно застосовувати в їх системному взаємозв’язку.

95. Варто наголосити, що відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України від 20 грудня 2016 року народні депутати, обговорюючи законопроєкт «Про Вищу раду правосуддя», серед іншого, зазначили «[…] в результаті сьогоднішньої нашої дискусії відбулося засідання комітету, яке тривало кілька годин, і ми дійшли повного консенсусу з приводу пропозицій, які наведені в таблиці для голосування […]». «[…] Цей законопроєкт узгоджувався не тільки між політиками, не тільки між членами комітету, він узгоджувався так само з представниками Громадської ради доброчесності, від якої було отримано безпрецедентну підтримку. Розширено повноваження в частині перевірки суддів і тих дисциплінарних процедур, в результаті яких ми маємо шанс очистити судову систему […]». «[…] Неголосування за цей законопроєкт сьогодні означає, що ми погоджуємося з тим станом речей, який є […] на сьогодні, залишаємо все так, як є, не наділяємо громадськість тими повноваженнями, які необхідні для оновлення судового корпусу і не рухаємося вперед. Тому наш обов’язок прийняти сьогодні цей законопроєкт.». Зрештою законопроєкт був підтриманий 271 народним депутатом в другому читанні та в цілому в редакції комітету.
96. Комісія враховує, що пункти 22 та 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були виключені згідно із Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, а пункт 25 – виключено згідно із Законом України від 21 листопада 2023 року № 3481-IX. Та попри це вони були чинними на момент призначення кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів та проходження такого кваліфікаційного оцінювання більшістю суддів.
97. Таким чином, закони України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя» унормовували єдиний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для здійснення судової реформи, започаткованої у 2016 році. Зазначені норми в частині кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є екстраординарними заходами, застосованими законодавцем від імені українського народу, оскільки судова влада, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є такою, що не відповідає очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді було і є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі. При цьому кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та кваліфікаційне оцінювання на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді покликані у своїй сукупності сформувати судовий корпус за єдиними стандартами.
98. Як вже зазначалось раніше, необхідним елементом судової реформи є функціонування ГРД, яка є інституційно незалежним від Комісії учасником процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), що покликаний забезпечити високий ступінь довіри до процедур, що проводяться Комісією. Саме для підвищення її ролі у судовій реформі законодавець передбачив необхідність ухвалення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рішення кваліфікованою більшістю голосів у разі, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді).
99. Комісія наголошує на тому, що положення Закону № 1402-VIII про ухвалення Комісією рішень кваліфікованою більшістю голосів не тільки відповідає легітимній меті закону, але було і є достатньо чітким, передбачуваним і зрозумілим для всіх суб’єктів, яких вони стосуються.
100. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що принцип належного урядування передбачає обов’язок державного органу, у разі якщо йдеться про питання загального інтересу, діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, «Рисовський проти України», заява № 29979/04).

Запроваджений законодавцем механізм судової реформи, який, серед іншого, передбачав необхідність ухвалення Комісією у пленарному складі рішення кваліфікованою кількістю голосів в межах кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, застосовується Комісією від самого початку зазначеної процедури. Отже, тривалість застосування такого підходу з огляду на принцип належного урядування зобов’язує Комісію надзвичайно обачно ставитись навіть до самої дискусії про зміну такого підходу.

101. Більше того, такі положення були зрозумілими та передбачуваними і для Верховного Суду та законодавця. Зокрема, Верховний Суд неодноразово підтримував відповідну позицію Комісії у цьому питанні, наприклад у постановах від 19 жовтня 2023 року (справа № 9901/57/20), від 08 червня 2022 року (справа № 9901/84/21), від 01 вересня 2021 року (справа № 9901/474/19), від 24 березня 2021 року (справа № 9901/547/19), від 24 лютого 2021 року (справа № 9901/605/19), від 17 лютого 2021 року (справа № 9901/18/20), від 10 лютого 2021 року (справа № 9901/416/19), від 03 лютого 2021 року (справа № 9901/243/20), від 27 січня 2021 року (справа № 9901/556/19), від 01 липня 2020 року (справи № 9901/357/19, № 9901/489/19).

Законодавець у пояснювальній записці до законопроєкту про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» наголосив, що положення про необхідність кваліфікованої більшості голосів при прийнятті Комісією рішень потребують саме уточнення, а не зміни, як це відбулось із встановленням нової вимоги про кількість голосів, які становлять кваліфіковану більшість голосів, де законодавець в пояснювальній записці застосував словосполучення «пропонується змінити».

102. Також варто зазначити, що в рішенні від 26 березня 2024 року № 3-р(II)/2024 у справі за конституційною скаргою Євграфової Єлизавети Павлівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (про єдиний статус суддів в Україні) Конституційний Суд України зазначив:
     1. Судді виконують свої обов’язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов’язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними.
     2. У розвиток зазначених юридичних позицій Конституційний Суд України вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію – здійснення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов’язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об’єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.
103. Конституційний Суд України в рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII вказав на таке:
     1.  Згідно з частиною десятою статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
     2. Для здійснення конституційних функцій добору та оцінювання суддів на підставі статті 92 Закону № 1402-VIII утворено Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка є державним колегіальним органом суддівського врядування та діє на постійній основі у системі правосуддя України. Повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені в статті 93 Закону № 1402-VIII.
     3. Аналіз статті 131 Конституції України, статей 92, 93 Закону № 1402-VIII дає підстави стверджувати, що жоден інший орган чи установа не уповноважені здійснювати конституційні функції добору та оцінювання суддів, у тому числі Вища рада правосуддя, яка відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 131 Основного Закону України вносить подання про призначення судді на посаду, ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого.
104. Зазначені положення законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя», а також рішення Конституційного Суду України свідчать про те, що саме Вища кваліфікаційна комісія суддів України є єдиним органом державної влади, на який покладено конституційну функцію із здійснення оцінювання суддів зі збереженням їх єдиного статусу.
105. Як вже відзначала Комісія, єдиний статус судді передбачає не тільки однакові гарантії, але й однакову відповідність усіх суддів критеріям професійної етики та доброчесності.
106. Будь-який інший підхід до процедур кваліфікаційного оцінювання означає не просто відхилення від конституційної засади функціонування судової влади на принципі «єдиного статусу судді», а формування в Україні частини суддівського корпусу, яка «за волею обставин» пройде кваліфікаційне оцінювання за «спрощеною процедурою». Реалізація такого підходу, на переконання Комісії, матиме своїм наслідком нівелювання довіри до результатів судової реформи та завдасть шкоди авторитету правосуддя. Отже, проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді всіма суддями за однаковими «правилами гри» є не просто формальною вимогою закону, а життєвою необхідністю належного функціонування судової влади.
107. На переконання Комісії, різний підхід до кваліфікаційного оцінювання як єдиної екстраординарної процедури, яку мають пройти усі судді, за ознакою часу його проходження може зумовити висновок, що частина суддів отримує перевагу у виконанні їх конституційного обов’язку тільки з огляду на тимчасову «зміну підходу».
108. У зв’язку з цим Комісія послідовно підтримує свою позицію, що виконання державою суспільного договору через впровадження та реалізацію судової реформи не допускає можливості, за якої б суддя не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді в межах первинного кваліфікаційного оцінювання або ж суддю, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не оцінено на відповідність займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності в порядку, визначеному законом. Проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді в єдиному для всіх порядку, встановленому законом, є конституційним обов’язком судді.
109. На виконання зазначених положень законів рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 було затверджено Положення.
110. Відповідно до пункту 1 розділу V Положення організація та проведення кваліфікаційного оцінювання судді для підтвердження відповідності судді займаній посаді здійснюється за правилами, встановленими цим Положенням, з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
111. Пунктом 43 розділу ІІІ Положення встановлено, що за наявності відповідних підстав ГРД надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформацію стосовно судді (кандидата на посаду судді), які розглядаються Комісією у порядку, встановленому Регламентом Комісії.
112. Натомість саме Регламент Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затверджений рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зап-16 (в редакції рішення Комісії від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами) (далі – Регламент) встановив процедуру прийняття Комісією у пленарному складі кваліфікованою більшістю голосів рішення про відповідність судді займаній посаді, реалізовуючи таким чином приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.
113. Комісія підкреслює, що хоч її Регламент та інші нормативні акти неодноразово змінювались, однак непохитним залишався принцип, за якого надходження до Комісії «негативного» висновку ГРД завжди мало наслідком ухвалення рішень про відповідність судді займаній посаді кваліфікованою більшістю голосів. Будь-які ухвалені Комісією рішення мали на меті не змінити зазначений підхід, а лише уточнити такий порядок.
114. Стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20, на висновки якої звертає увагу суддя Дзюба О.А. у своєму клопотанні, Комісія вважає за необхідне вказати на таке.
     1. Комісія відзначає, що частина п’ята статті 13 і частина третя статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» перебувають у системному взаємозв’язку зі статтями 22, 23, 322 та частиною другою статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України, які мають застосовуватись з огляду на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України».
     2. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 9901/198/20 не містить висновків щодо застосування норм права, а саме глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на момент призначення кваліфікаційного оцінювання судді) у їх системному взаємозв’язку, яких Велика Палата Верховного Суду дійшла, до прикладу, у справах від 21 листопада 2024 року № 806/5175/14, від 29 лютого 2024 року № 580/4531/23, від 18 січня 2024 року № 560/17953/21 та багатьох інших.
     3. Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 13 червня 2024 року № 9901/198/20 вказує на те, що в зазначеному судовому рішенні йдеться про «зміну раніше застосованого підходу до вирішення справ щодо оскарження рішень» в окремо взятому випадку, а не про формування висновків про застосування норм права, а саме глави 1 «Кваліфікаційне оцінювання» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» та пунктів 20, 21, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (в редакції, чинній на момент призначення кваліфікаційного оцінювання судді) в їх системному взаємозв’язку.
     4. До того ж у правовій ситуації, що склалась, Комісія враховує рішення Вищої ради правосуддя як конституційного органу суддівського врядування від 10 жовтня 2024 року про звільнення Отрош І.М. з посади судді Господарського суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України.
115. Комісія беззастережно визнає право Верховного Суду на здійснення судового контролю за рішеннями органів суддівського врядування і не допускає можливості ухвалення будь-якого рішення, яке б було спрямовано на невиконання судового рішення. Комісія всіляко демонструє свою проактивну роль у забезпеченні реального виконання судових рішень, як це було зроблено щодо справи за позовом Гапєєвої Тетяни Володимирівни (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2024 року у справі № 990/186/23 та рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23.10.2024 № 329/зп-24, № 362/зп-24).
116. Зважаючи на викладене вище, Комісія відхиляє клопотання судді про припинення кваліфікаційного оцінювання.
117. З тих самих підстав Комісія також відхиляє і клопотання про відкладення кваліфікаційного оцінювання судді.

ІІІ. Загальний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

118. Кваліфікаційне оцінювання судді проводиться на виконання підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України і пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
119. Відповідна процедура здійснюється за критеріями та у порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та є тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів.
120. Відповідно до частини другої статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
     1. Компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо).
     2. Професійна етика.
     3. Доброчесність.
121. Частиною п’ятою статті 83 Закону № 1402-VIII встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
122. Завдання, підстави, порядок проведення та етапи кваліфікаційного оцінювання визначено в главі 1 «Кваліфікаційне оцінювання суддів» розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII.
123. З метою проведення оцінювання суддів на відповідність займаній посаді за визначеними законом критеріями Комісією затверджено Положення.
124. Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.
125. За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
126. Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0 (мінімально прийнятний рівень).
127. Показники, за якими оцінюється відповідність судді кожному з критеріїв, визначено в розділі ІІ Положення.
128. За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
129. І хоча Комісія виходить із презумпції, що суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами судді від 19 травня 2006 року, схваленими Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
130. Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність (невідповідність) судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
131. Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначалися щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Отже, навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
132. Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням (пункт 23 цього рішення).
133. Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХX з’їзду суддів України від 18 вересня 2024 року, встановлено, що суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді, а також має усвідомлювати постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя. Відповідно до статті 3 цього Кодексу саме суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.
134. Комісія підтримує Раду суддів України у її твердженні про те, що враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду (Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1).
135. Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
136. У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні, зокрема активно реалізовувати право бути заслуханим у контексті сумнівів Комісії, які можуть виникнути під час дослідження досьє та/або проведення співбесіди.
137. Таким чином, у разі наявності у Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також надання Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди, щоб спростувати такий сумнів.
138. Комісія підкреслює, що на стадії кваліфікаційного оцінювання Комісія не встановлює і не кваліфікує наявні в діях судді ознаки складу дисциплінарного проступку чи вчинення суддею будь-якого правопорушення. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18 цього рішення).
139. Згідно з пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
140. Водночас пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
141. З огляду на викладене звільнення судді з посади за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність можливе за таких умов: 1) результати оцінювання мають відповідати критерію об’єктивності; 2) ці результати, на переконання Комісії, мають свідчити про нездатність або небажання судді виконувати свої обов’язки; 3) межа допустимості поведінки судді як такого, що відповідає займаній посаді, визначена як «мінімально прийнятний рівень», з урахуванням правил кваліфікаційного оцінювання, вимог до поведінки судді, визначених законом та зазначеними вище правилами професійної етики.
142. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
143. Таким чином, запропоновані механізми дають змогу якісно оновити судову систему без ризику зупинення її функціонування, не створюючи при цьому істотних перешкод, які могли б спричинити порушення права особи на доступ до правосуддя.

ІV. Зміст висновку Громадської ради доброчесності та пояснень судді.

144. У висновку ГРД від 08 червня 2024 року, затвердженому у новій редакції, в якому також враховано висновок ГРД від 20 вересня 2019 року про невідповідність судді Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики зазначено таке.
145. ГРД стверджує, що суддя та члени його сім’ї допускали поведінку, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав тощо.
146. Так, з відкритих джерел ГРД було встановлено, що дружина судді, ОСОБА_1, у 2014 році оформила паспорт громадянина рф з ідентифікаційними даними НОМЕР_1, страховий номер індивідуального особового рахунку НОМЕР_2 та індивідуальний податковий номер.
147. Також ГРД повідомила, що дружина судді з 16 серпня 2016 року до 04 травня 2021 року (після окупації Автономної Республіки Крим (далі – АР Крим) була зареєстрована у м. Севастополі як фізична особа – підприємець, основним видом діяльності якої згідно з КВЕД ДК 009:2010 було «Виробництво іншого верхнього одягу».
148. Зазначене, на думку ГРД, також підтверджується тим, що упродовж 2014–2021 років суддя здійснив понад шість виїздів до рф, тричі перебував у республіці білорусь та двічі відвідував тимчасово окуповану територію АР Крим.
149. 10 серпня 2014 року суддя разом із дружиною в’їхав на територію України (залізнична станція м. Мелітополя) потягом сполученням «Сімферополь-Москва». Однак Державною прикордонною службою України не зафіксовано виїзд судді з офіційних пунктів пропуску на територію України, що може свідчити про виїзд з території України з непідконтрольних їй пунктів пропуску.
150. 27 листопада 2014 суддя разом із дружиною виїхав з території України потягом сполученням «Харків-Москва». Однак Державною прикордонною службою України не було зафіксовано в’їзд судді з офіційних пунктів в’їзду (виїзду) на територію України, що може свідчити про повернення судді на територію України з непідконтрольних їй територій.
151. 13 грудня 2014 року суддя разом із дружиною виїхав з території України потягом сполученням «Харків-Сімферополь» через контрольний пункт в’їзду (виїзду) «Новоолексіївка» митного поста «Крим» в Херсонської області, а 15 грудня 2014 року повернувся на територію України потягом сполученням «Сімферополь-Харків».
152. Оскільки надалі перетину кордону України з непідконтрольними їй територіями та відвідування території рф зафіксовано не було, на переконання ГРД, ймовірно дружина судді використовувала паспорт громадянина рф.
153. Упродовж 2016–2017 років суддя разом із дружиною тричі здійснили переліт до м. мінська, ймовірно, на думку ГРД, для пересадки з метою відвідування окупованої території АР Крим.
154. Окрім того, на думку ГРД, суддя та пов’язані з ним особи використовували сумнівні способи набуття майна у власність чи користування та занизили вартість такого майна.
155. Так, згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік суддя та його дружина набули у власність шість квартир, площа кожної з яких становила 16,2 м², 12,2 м², 17,8 м², 18 м², 12,5 м², 18,7 м² відповідно, сукупно за ціною близько 21 000 дол. США (220 дол. США за 1 м2), що, на переконання ГРД, значно менша за ринкову.
156. Упродовж 2016–2019 років суддя разом із дружиною відчужили вказане нерухоме майно за ціною, яка значно нижча за ринкову.
157. У висновку ГРД стверджує, що суддею не надано переконливої інформації про джерела походження коштів на придбання майна його близькою особою, що, на думку розсудливого спостерігача, викликає сумнів щодо їх достатності для набуття такого майна.
158. У деклараціях суддя задекларував право безоплатного користування житловим будинком у м. Харкові площею 295 м² (дата набуття права – 29 березня 2013 року) та земельною ділянкою під ним площею 682 м² (дата набуття права – 23 листопада 2012 року). Право власності на вказане нерухоме майно належить бабусі дружини ОСОБА_2, яка 15 вересня 2010 року придбала будинок площею 75,3 м², а 29 березня 2013 року зареєструвала право власності на нього, площа якого становила 295 м².
159. У висновку ГРД висловлено обґрунтований сумнів щодо фінансової спроможності ОСОБА_2 для придбання та проведення будівельних робіт з реконструкції зазначеного житлового будинку, враховуючи, що на момент його державної реєстрації їй виповнилося _____ років.
160. ГРД припускає, що вказаний житловий будинок був основним місцем проживання судді та дружини. Вони могли його придбати та провести будівельні роботи за власні кошти. З метою приховування цього факту, на думку ГРД, право власності оформлено на бабусю дружини.
161. Згідно з декларацією за 2015 рік суддя задекларував заощадження у розмірі 35 000 дол. США.
162. Враховуючи, що у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік суддею не задекларовано жодних заощаджень, сукупний дохід судді за 2015 рік становив 671 377 грн (еквівалентно 29 680 доларів США), а також наявність витрат побутового характеру (виховування двох дітей, поїздки до Італійської Республіки, Республіки Австрії, Французької Республіки, Грецької Республіки, Об’єднаних Арабських Еміратів та Турецької Республіки), можливість здійснення заощаджень у такому значному розмірі є сумнівною.
163. ГРД враховує факт здійснення батьками дружини судді підприємницької діяльності, однак вважає, що це не є свідченням того, що у 2010–2015 роках отримані ними кошти були витрачені на будівництво будинку, в якому проживав суддя з дружиною. Найбільший розмір отриманого батьками дружини судді прибутку – у 2012 році в розмірі 65 000 дол. США. На думку ГРД, зазначене не переконує в тому, що ці кошти були використані на будівництво будинку, оскільки ними здійснювались витрати на власні потреби та обслуговування бізнесу.
164. За результатами дослідження інформації, відображеної у деклараціях судді про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2014 роки та деклараціях за 2015–2018 роки, ГРД виявлено такі розбіжності.
     1. У деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2014 роки суддя відобразив земельну ділянку, яка належить дружині, загальною площею 600 м² замість 983 м².
     2. У деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2013–2014 роки не відображено право користування житловим будинком площею 295 м² і земельною ділянкою для його обслуговування.
     3. У декларації за 2015 рік не відображено право власності на будинок площею 28,2 м², який був задекларований у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012-2014 роки, а також не задекларовано дохід від його ймовірного відчуження.
     4. У декларації за 2016 рік не відображено відомості щодо квартири площею 12,2 м², яка була відчужена на користь громадянина ОСОБА_3, шляхом укладання договору купівлі-продажу.
     5. У декларації за 2017 рік не відображено право власності на земельну ділянку площею 983 м², яке було відображено у попередніх деклараціях судді, та не відображено дохід від її ймовірного відчуження;
     6. У деклараціях за 2017-2018 роки суддя відобразив право власності дружини на квартиру загальною площею 25 м², замість 18,7 м².
165. Додатково ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але яка може бути врахована під час кваліфікаційного оцінювання судді або потребує додаткових пояснень судді.
166. Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 640/8602/20 частково задоволено позов Дзюби О.А. до ГРД про скасування рішення. Визнано протиправним та скасовано висновок ГРД про невідповідність судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено 20 вересня 2019 року.
167. У Декларації за 2018 рік суддя відобразив отриманий дружиною дохід у розмірі 250 000 грн, одержаний від її рідного дядька ОСОБА_4 в результаті продажу автомобіля «Honda Accord», 2008 року випуску. Продаж рухомого майна родичу, на думку ГРД, може свідчити про створення юридичного факту відчуження задля доведення наявності коштів на придбання іншого майна.
168. Дружина судді ОСОБА_1 при здійсненні підприємницької діяльність з виробництва пальто та трикотажної продукції використовувала цех та наймала більш, ніж двадцять працівників. Проте, у Декларації за 2023 рік суддя відобразив право користування дружиною нежитловим приміщенням загальною площею 10 м². Пояснення щодо підстав користування вказаним приміщенням та його місце розташування в матеріалах суддівського досьє відсутні.
169. У Декларації за 2021 рік суддя відобразив право власності дружини на автомобіль «Mazda 3», 2018 року випуску. Згідно з інформацією Державного реєстру транспортних засобів, реєстрація права на цей автомобіль відбулася на підставі договору дарування. Інформація щодо підстав укладання вказаного правочину в матеріалах суддівського досьє відсутні.
170. 29 вересня 2022 року син судді ОСОБА_5 після досягнення ____ річного віку виїхав за межі території України та згідно з інформацією Державної прикордонної служби України не повернувся. Пояснення щодо підстав виїзду вказаної особи за межі території України в матеріалах суддівського досьє відсутні.

V. Висновки та мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.

171. Дослідивши матеріали суддівського досьє Дзюби О.А., висновки ГРД, проаналізувавши відомості про суддю, Комісія у пленарному складі встановила таке.
172. Відповідно до відомостей Державної прикордонної служби України:
     1. 10 серпня 2014 року суддя, його дружина та тесть перетнули адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в сторону контрольованої Україною території потягом сполученням «Сімферополь-москва». При цьому Державною прикордонною службою України не зафіксовано дати перетину адміністративної межі між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в сторону тимчасово окупованої території;
     2. 27 листопада 2014 року суддя, його дружина та тесть судді потягом «Харків-москва» перетнули державний кордон України у напрямку рф. Державною прикордонною службою України не зафіксовано дати перетину суддею державного кордону між рф та Україною у зворотному напрямку. Державною прикордонною службою України також не зафіксовано факту повернення дружини судді до 15 грудня 2014 року на підконтрольну державі Україна територію, а також будь-яких перетинів нею державного кордону України чи адміністративної межі між Україною та тимчасово окупованою територією України у напрямку виїзду з України. Тесть судді повернувся на територію України потягом «москва-Харків» 01 грудня 2014 року.
     3. 13 грудня 2014 року суддя потягом «Харків-Сімферополь» перетнув адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік тимчасово окупованої території України – АР Крим.
     4. 15 грудня 2014 року суддя та його дружина перетнули адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік контрольованої Україною території потягом сполученням «Сімферополь-москва».
     5. 27 червня 2015 року суддя, його дружина та тесть судді на автомобілі перетнули державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка» у напрямку рф, а 01 липня 2015 року автомобілем через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхали на територію України з території рф.
     6. 04 травня 2016 року суддя та його дружина перетнули державний кордон України у напрямку республіки білорусь літаком сполученням «Харків-мінськ», а 09 травня 2016 року літаком сполученням «мінськ-Харків» повернулись в Україну. Тесть судді 05 травня 2016 року автомобілем перетнув державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка» у напрямку рф, а 12 травня 2016 року автомобілем через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхав на територію України з території рф.
     7. 08 серпня 2016 року суддя та його дружина автомобілем перетнули державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка» у напрямку рф, а 15 серпня 2016 року автомобілем через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхали на територію України з території рф.
     8. 24 серпня 2016 року дружина судді перетнула адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік контрольованої Україною тимчасово окупованої території та того ж дня перетнула адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік контрольованої Україною території.
     9. 31 жовтня 2016 року дружина судді потягом «Харків-москва» виїхала з території України у напрямку рф, а 08 листопада 2016 року літаком сполученням «мінськ-Харків» повернулась на територію України.
     10. 04 лютого 2017 року суддя та його дружина на автомобілі перетнули державний кордон України з рф у пункті пропуску «Плетенівка», а 05 лютого 2017 року автомобілем через пункт пропуску «Плетенівка» в’їхали на територію України з території рф.
     11. 27 квітня 2017 року суддя перетнув державний кордон України у напрямку республіки білорусь літаком сполученням «Харків - мінськ», а 29 квітня 2017 року літаком сполученням «мінськ-Харків» повернувся на територію України.
     12. 08 квітня 2019 року суддя автомобілем перетнув державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка», а 11 квітня 2019 року через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхав на територію України з території рф.
     13. 02 вересня 2019 року дружина судді автомобілем перетнула державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка», а 05 вересня 2019 року через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхала на територію України з території рф.
     14. 23 лютого 2020 року дружина судді автомобілем перетнула державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка», а 26 лютого 2020 року через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхала на територію України з території рф.
173. З приводу описаних подій суддя в своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року зазначив про таке.
     1. 10 серпня 2014 року суддя разом з дружиною в’їхав на територію України потягом «Сімферополь-москва» до станції Харків. На переконання судді, у 2014 році існували проблеми з коректною реєстрацією в системі фіксації в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію АР Крим, тому Державною прикордонною службою України не було зафіксовано даних про в’їзд (виїзд) з офіційних українських пунктів пропуску.
     2. 04 серпня 2014 року він зі своєю дружиною в’їжджали на тимчасово окуповану територію АР Крим з метою відвідування рідного брата бабці його дружини, ОСОБА_6, для вирішення питань, пов’язаних з лікуванням, наданням матеріальної допомоги та забезпеченням лікарськими засобами.
     3. 27 листопада 2014 року суддя разом з дружиною в’їжджали до рф потягом «Харків-москва» з метою відвідування міжнародної виставки обладнання легкої промисловості, яка проводилась у м. москва на території ВДНГ.
     4. 13 грудня 2014 року суддя з дружиною в’їжджали на тимчасово окуповану територію АР Крим з метою повторного відвідування ОСОБА_6.
     5. Стосовно виїздів до республіки білорусь суддя зазначив, що це було обумовлене необхідністю підтримання родинних зв’язків та відвідування самотньої бабусі ОСОБА_7 (дружини рідного брата).
174. У цьому зв’язку Комісія відзначає, що постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено «Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», у якому рф було визнано державою-агресором.
175. 21 квітня 2015 року постановою Верховної Ради України № 337-VIII схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». У вказаній Заяві Верховна Рада України констатувала:
     1. Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1, схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII, Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала російську федерацію державою-агресором (абзац шостий Звернення).
     2. У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії російської федерації проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п’ятий пункту 1 Заяви).
     3. 27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил російської федерації (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).
     4. Наслідком збройної агресії російської федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя – невід’ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). російська федерація своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії російської федерації стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п’ятий пункту 3 Заяви).
176. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації рф території АР Крим.
177. 16 січня 2017 року Україна ініціювала в міжнародному суді ООН розгляд справи ICSFT&ICERD – про порушення рф Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism) 1999 року та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination) 1965 року.
178. 09 квітня 2017 року МС ООН застосував тимчасові запобіжні заходи проти російської федерації на вимогу України. Своїм наказом МС ООН, серед іншого, зобов’язав росію «утриматись від вжиття чи підтримання обмежень щодо можливості кримських татар зберегти власні представницькі інституції, включаючи Меджліс», «забезпечити доступ до отримання освіти українською мовою», та закликав сторони не вживати заходів, які б могли загострити спір перед судом, який включає як здійснення дискримінаційних дій на території АР Крим, так і підтримання актів тероризму на сході України.
179. Надалі МС ООН визнано порушення рф Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination) 1965 року через позбавлення дітей в окупованому Криму можливості навчатися українською мовою, оскільки в той спосіб, в який рф реалізує освіту в Криму після 2014 року щодо шкільної освіти українською мовою, вона порушує свої зобов’язання згідно з пунктом 1 (а) статті 2, статтею 5 (e) (v) Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації».
180. МС ООН встановив, що, обмежуючи діяльність Меджлісу кримськотатарського народу, рф порушила зобов’язання відповідно до пункту 106 (1) (a) Наказу МС ООН від 19 квітня 2017 року про призначення тимчасових заходів у справі. Також визнано, що рф порушила своє зобов’язання утримуватися від будь-яких дій, які могли б загострити або розширити спір з Україною (пункт 106 (2) Наказу від 19 квітня 2017 року), що вказує на тимчасові заходи утриматися від будь-яких дій, які можуть погіршити або розширити спір між Сторонами.
181. 25 січня 2023 року Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Україна і Нідерланди проти Росії» констатував, що поза будь-яким розумним сумнівом в Донбасі були російські військові. На переконання Суду, це було так з квітня 2014 року. Російські солдати воювали у складі збройних угруповань та перебували на командних посадах у сепаратистських збройних угрупованнях з самого початку. На переконання Суду, російська федерація здійснювала ефективний контроль над територією «ДНР» та «ЛНР» з квітня 2014 року виключно внаслідок військової присутності.
182. 25 червня 2024 року Європейський суд з прав людини публічно оголосив рішення по суті міждержавної справи «Україна проти Росії (щодо Криму)» за заявами № 20958/14 та № 38334/18. Ця справа стосується масових та систематичних порушень рф прав людини на тимчасово окупованій території А Р Крим і міста Севастополя та порушення прав українських політичних в’язнів.
183. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками рф та підконтрольними їй особами прав та свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколами до неї.
184. Ключовим моментом у цьому рішенні є визнання того, що рф діяла з порушенням правил міжнародного гуманітарного права та положень Конвенції, необґрунтовано встановивши своє законодавство на тимчасово окупованій території АР Крим та міста Севастополя.
185. Це означає, що всі так звані закони, постанови, розпорядження, інші акти, які були видані рф та її окупаційними органами, та дії, що вчинялися на їхній підставі, не визнані Європейським судом з прав людини легітимними.
186.  Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII датою початку тимчасової окупації рф окремих територій України є 19 лютого 2014 року; АР Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими рф з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 7 квітня 2014 року.
187. Події 2014–2024 років свідчать, що російська федерація є воєнним противником України, який здійснює безпринципну та загарбницьку збройну агресію з метою здійснення геноциду українського народу. Цей факт є загальновідомим та, на переконання Комісії, не потребує доведення.
188. Як вбачається з рішення Вищої ради правосуддя від 10 жовтня 2024 року № 2993/01/15-24, Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України у своєму листі до Вищої ради правосуддя від 22 серпня 2024 року № 14/5-5935 звернуло увагу на таке:
     1. З огляду на виявлені форми і методи діяльності спецслужб російської федерації можна стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними.
     2. В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальна потреба» такого виїзду не узгоджується з прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді/кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України у разі затримання такої особи, її вербування тощо.
189. У згаданому рішенні Вища рада правосуддя покликається на лист Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 29 серпня 2024 року № 222/6/473, в якому вказується на те, що:
     1. Спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, спрямовані на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію рф чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями.
     2. Громадяни України, які відвідували тимчасово окуповані території України та/або територію рф, підлягали обов’язковим «фільтраційним заходам» спецслужб держави-агресора.
     3. Також попередньо проводиться опитування щодо готовності до конфіденційної співпраці.
     4. Представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.
190. Отже, з наведеного слідує, що перебування осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території рф з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, вербування спецслужбами держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.
191. Вища рада правосуддя висловила такі застереження щодо відвідування території рф та тимчасово окупованих територій України:
     1. Суддя має усвідомлювати ризики відвідування окупованої рф частини України без нагальної потреби; як це може сприйнятися суспільством та негативно вплинути на авторитет судової влади та влади України загалом, коли носій такої влади добровільно за власною ініціативою їде на окуповану територію, фактично легітимізуючи та визнаючи законність перебування там окупаційних військ і окупаційної адміністрації.
     2. Судді слід усвідомлювати, що в межах окупованих територій збройні формування російської федерації та створені нею окупаційні адміністрації встановили власні контроль і правила. Відвідування окупованої території передбачає, що весь термін перебування на ній особа фактично вимушена жити за правилами окупанта та бути йому підконтрольною.
     3. При перетині адміністративної межі з АР Крим суддя вимушений спілкуватись із російськими «прикордонниками» та «митниками», виконувати їх накази та вимоги, надавати для перевірки документи, що посвідчують його особу та право в’їзду на тимчасово окуповану територію АР Крим.
     4. Окупаційна влада різними методами намагається завоювати підтримку та довіру місцевого населення, підкорити та залякати незгідних. До того ж окупація зазвичай супроводжується інтенсивною пропагандою, підбуренням до зрадницьких вчинків і насильства щодо співвітчизників.
192. Однак Комісія відзначає, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2024 року № 1207-VIІІ допускав можливість громадян України відвідувати тимчасово окуповану територію України, а поїздки до республіки білорусь та рф не підлягали обмеженню з боку держави.
193. Проте Комісія звертає увагу на те, що відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів № 3 (2002) суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка судді в їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.
194. Пунктом 33 Висновку Консультативної ради європейських суддів № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в особистому житті та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.
195. У пункті 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, зазначено, що повноваження, надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до правосуддя.
196. Відповідно до пункту 27 указаного висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може функціонувати належним чином тільки тоді, коли судді не втрачають відчуття реальності.
197. Отже, у своїх висновках Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості.
198. Підпунктом 3.1 Бангалорських принципів встановлено, що суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. У Бангалорських принципах також звертається увага на те, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
199. Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
200. З урахуванням викладеного Комісія відзначає: хоча відвідування тимчасово окупованих територій України та території рф не було обмежено законом, суддя з огляду на свій статус має розуміти ті наслідки і ризики, з якими пов’язується відвідування ним таких територій.
201. У цьому випадку йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, які беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження у суспільства, що судді у будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною.
202. На переконання Комісії, відвідування території держави-агресора чи окупованих нею територій в умовах агресії росії проти України є допустимим тільки у разі нагальної потреби й коли така потреба переважує усі ризики, з якими пов’язуються відвідини зазначених територій.
203. Нагальна потреба характеризується її терміновістю, задоволення її неможливо відкласти через незворотність та критичність наслідків для особи.
204. Ті обставини, що були зазначені суддею Дзюбою О.А. та обумовлювали його потребу у відвідуванні тимчасово окупованої території України та території рф, на переконання Комісії, не відповідають наведеним вище критеріям. Більше того, матеріали досьє свідчать, що члени сім’ї судді та його близькі особи (до прикладу, дружина та тесть судді) також неодноразово відвідували територію рф і могли самостійно вчинити ті дії, які обумовлювали поїздки судді.
205. З огляду на викладене Комісія відзначає, що відвідування суддею тимчасово окупованих територій України та території рф без нагальної потреби свідчать про відсутність у нього чіткої громадянської позиції як судді щодо окупації рф частини України, ігнорування ним порушень росією прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України, а отже, і про недотримання вимог Кодексу суддівської етики та Бангалорських принципів.
206. Стосовно набуття громадянства рф дружиною судді Комісія вважає, що це питання нерозривно пов’язане з відвідуваннями нею та суддею території рф і тимчасово окупованої території АР Крим, а також питаннями отримання доходів суддею та членами його сім’ї.
207. Так, 28 травня 2024 року від Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України (далі – СБУ) на адресу Комісії надійшов лист, в якому зазначено таке:
     1. ОСОБА_1, дата народження – _________ року, ймовірно має паспорт громадянина рф серії _____ № ________.
     2. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру платників податків, сформованої за допомогою офіційного сервісу «фнс росии» в мережі «Інтернет» (https://egrul.nalog.ru/index.html), ОСОБА_1, дата народження – ________ року, використовуючи ІПН НОМЕР_3 з 16 серпня 2016 року до 09 березня 2021 року, займалася індивідуальною підприємницькою діяльністю «индивидуальный предприниматель «ОСОБА_1», основний державний реєстраційний номер індивідуального підприємця (далі – ОГРНИП) НОМЕР_4».
     3. Відповідно до відомостей офіційного сервісу «электронные услуги и сервисы социального фонда россии» в мережі Інтернет (https://es.pfrf.ru/serviceSnilsDuplicate) ОСОБА_1, дата народження – ________ року, уродженка ІНФОРМАЦІЯ_1 УРСР, зареєстрована як платник страхових внесків – страховий номер індивідуального особового рахунку (далі – «СНИЛС») НОМЕР_2.
     4. Також на офіційному сайті «федеральной службы судебных приставов» в мережі Інтернет (https://fssp.gov.ru/iss/ip) наявні дані про виконавчі провадження № 11657/20/92016-ИП від 25 березня 2020 року, № 12176/21/92016–ИП від 03 березня 2021 року, № 8181/22/92016-ИП від 02 березня 2022 року, № 22733/22/82032-ИП від 22 березня 2022 року відкриті «отделом судебных приставов по ленинскому району г. Севастополь» стосовно ОСОБА_1, дата народження – ___________ року.
208. У своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 суддя повідомив, що його дружина 21 листопада 2024 року добровільно пройшла психологічне дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу – комп’ютерного поліграфа у ННЦ «ІСЕ ім. Засл. Проф. М.С. Бокаріуса», за результатами якого складено висновок та підтверджено, що ОСОБА_1 не отримувала паспорт рф, громадянство рф та ніколи не мала намірів подавати документи для отримання паспорта та зміни громадянства.
209. Також під час співбесіди суддя наголосив, що лист СБУ не є належним доказом набуття його дружиною громадянства рф, страхового номеру індивідуального особового рахунку рф та на підтвердження своїх письмових пояснень долучив світлокопію висновку експерта від 27 листопада № 8764 за результатами проведення психологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу – комп’ютерного поліграфа за заявою ОСОБА_1. Із висновку вбачається, що дружина судді заперечила отримання нею паспорта громадянина рф чи будь-яких інших документів, а також провадження нею там підприємницької діяльності.
210. Водночас під час співбесіди суддя підтвердив, що у наданих СБУ відомостях коректно зазначено анкетні відомості про його дружину, а саме прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження.
211. Надаючи оцінку вказаним обставинам, Комісія насамперед відзначає, що згідно із статтею 2 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року № 2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
212. Відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі під час контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України «Про Службу безпеки України»), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
213. Комісія констатує, що зміст наданих СБУ відомостей свідчить, що вони отримані із загальнодоступних джерел, а саме офіційних державних реєстрів рф. Зазначені відомості отримані уповноваженим суб’єктом у межах покладених на нього завдань. Натомість доводи судді зазначених відомостей не спростовують.
214. Комісія також додатково бере до уваги й сукупність таких обставин:
     1. 08 серпня 2016 року суддя та його дружина на автомобілі перетнули державний кордон України з рф у пункті пропуску «Гоптівка» у напрямку рф.
     2. 11 серпня 2016 року відповідно до пунктів 43, 46 Виписки з єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців рф від 23 травня 2024 року № ИЄ9965-24-22004460 (далі – Виписка № ИЄ9965- 24- 22004460) було сплачено державне мито за послуги з включення до єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців на тимчасово окупованій території АР Крим за законодавством рф.
     3.  15 серпня 2016 року суддя та його дружина автомобілем через пункт пропуску «Гоптівка» в’їхали на територію України з території рф.
     4. 16 серпня 2016 дружину судді включено до єдиного державного реєстру індивідуальних підприємців на тимчасово окупованій території АР Крим за законодавством рф. Зазначена реєстрація відповідно до пункту 4 Виписки № ИЄ9965-24-22004460 була проведена на підставі наданого ОСОБА_1 під час реєстрації паспорта громадянина рф.
     5. 24 серпня 2016 року дружина судді перетнула адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік контрольованої Україною тимчасово окупованої території України та того ж дня перетнула адміністративну межу між Україною та тимчасово окупованою територією України – АР Крим в бік контрольованої Україною території.
     6. На підставі відомостей із спеціальної інформаційної системи УКРНОІВІ Комісією встановлено, що торгова марка «RETTO» належить ТОВ «РЕТТО ЛТД», власниками/засновниками якої є ОСОБА_8 (батько дружини судді) та дружина судді – ОСОБА_1.
     7. Як убачається з відкритих джерел, продукція торгових марок, які належать дружині судді, її батькам та юридичним особам, учасником яких є ОСОБА_1, реалізовується на російських торговельних майданчиках (оzon.ru, wildberries.ru), а в YouTube та соціальних мережах є у доступі рекламний відеоконтент, на якому дружина судді розповідає, що є керівником фабрики «RETTO» як сімейного бізнесу. Продукція RETTO активно рекламується у мережі Instagram.
     8. За відомостями «Фєдєральной службі судєбних пріставов» щодо особи, чиї анкетні дані повністю збігаються з анкетними даними ОСОБА_1, здійснювалися виконавчі провадження від 25 березня 2020 року № 11657/20/92016-ИП (на підставі виконавчого документа органу, який здійснює контрольні функції – «інспекції федеральної податкової служби»; предмет стягнення – стягнення податків і зборів включно з пенею), від 03 березня 2021 року № 12176/21/92016–ИП (на підставі виконавчого документа органу, який здійснює контрольні функції – «інспекції федеральної податкової служби»; предмет стягнення – стягнення податків і зборів включно з пенею), від 02 березня 2022 року № 8181/22/92016-ИП, від 22 березня 2022 року № 22733/22/82032-ИП (на підставі виконавчого документа; предмет стягнення – стягнення податків і зборів включно з пенею), відкриті «отделом судебных приставов по ленинскому району г. Севастополь» стосовно ОСОБА_1, дата народження – _________ року.
215. Під час співбесіди суддя не заперечував того факту, що на російських торговельних майданчиках може реалізовуватись продукція торгової марки RETTO.
216. Більше того, в своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя повідомив, що одним із засновників ТОВ «РЕТТО ЛТД» є ОСОБА_8, якому належать виробничі приміщення та торговельна марка «РЕТТО». Також ОСОБА_8 є співзасновником ТОВ «Ретто-Студіо» та ТОВ «Ретто-Дизайн». За твердженнями судді, вказані товариства здійснювали діяльність з пошиву та продажу готової продукції юридичним та фізичним особам. Своєю чергою, ОСОБА_8 мав статус фізичної особи – підприємця та орендував 5 магазинів, розміщених на території ринку «Барабашова» у м. Харкові, в яких виключно ним реалізовувалась продукція ТОВ «Ретто-Студіо» та ТОВ «Ретто-Дизайн». Оскільки ринок «Барабашова» був одним із найпотужніших торговельних майданчиків Східної Європи, суддя висловив припущення, що частина товару могла надходити до рф. Водночас суддя відзначив, що у ОСОБА_8 ніколи не було власних магазинів у рф. Під час співбесіди суддею було долучено світлокопії договорів оренди, згідно з якими ОСОБА_8 орендував на умовах строкового платного користування павільйони у м. Харкові в районі станції метро «Академік Барабашов».
217. Комісія вважає такі твердження судді непереконливими, оскільки ОСОБА_1 здійснювала безпосереднє управління ТОВ «РЕТТО ЛТД», була зареєстрована як фізична особа – підприємець на тимчасово окупованій території АР Крим за законодавством рф та здійснювала там господарську діяльність, що підтверджується також відомостями із банку даних виконавчих проваджень федеральної служби судових приставів рф, а також фактом розповсюдження відповідної продукції на ринку рф.
218. Однак обставини, встановлені у пункті 214 цього рішення, самі по собі не можуть впливати на визнання суддею таким, що не відповідає займаній посаді, але мають бути враховані у сукупності з іншими обставинами з огляду на таке.
219. ГРД у своєму висновку стверджує, що існує обґрунтований сумнів щодо фінансової спроможності бабусі дружини судді ОСОБА_2 для придбання та проведення будівельних робіт з реконструкції житлового будинку загальною площею 295 м².
220. Згідно з даними декларації за 2015 рік суддя набув право користування вказаним будинком 29 березня 2013 року. Вперше відомості щодо користування вказаним будинком суддею відображено у декларації за 2015 рік.
221. У зв’язку з цим Комісія відзначає, що особисті або сімейні статки зазвичай накопичуються протягом усього трудового життя людини, а тому встановлення жорстких часових обмежень для їх оцінювання значною мірою нівелює мету запровадження кваліфікаційного оцінювання.
222. Як вже відзначала Комісія у своїх рішеннях, метою і завданням кваліфікаційного оцінювання може охоплюватись не тільки дослідження законності походження активів судді та членів його сім’ї, але і його близьких осіб. Це питання особливо гостро постає перед Комісією у разі, коли активи, набуті членом сім’ї чи близькою особою судді, надалі безоплатно передаються у власність чи користування судді або членів його сім’ї.
223. Вирішуючи це питання, Комісія виходить із того, що неврахування обставин набуття у власність близькими особами активів, які надалі були безоплатно передані у власність чи користування судді (членам його сім’ї), зробить ілюзорною саму процедуру кваліфікаційного оцінювання. Більше того, це свідчитиме про неналежне дослідження Комісією відомостей суддівського досьє, яке відповідно до підпункту «а» пункту 11 частини четвертої статті 85 Закону № 1402-VIII має містити інформацію про відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
224. На переконання Комісії, безоплатно набуваючи у власність чи користування активи, суддя має бути готовим вжити додаткових розумних заходів для з’ясування законності джерел їх походження. Така потреба, серед іншого, зумовлена необхідністю унеможливити саме припущення того, що суддя може використовувати механізм набуття активів через близьких осіб як спосіб «легалізації» володіння таким активом.
225. У своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя зазначив, що вказаний будинок та земельна ділянка для його обслуговування були придбані ОСОБА_2 за спільні кошти члені його сім’ї, його батьків та батьків дружини. Загальні статки сім’ї судді (судді, його дружини, батька, матері та рідного брата) за останні 10 років сукупно становили 35 942 075 грн, статки батьків дружини – 8 211 738 грн.
226. Під час співбесіди на підтвердження законності походження коштів для придбання ОСОБА_2 та проведення робіт із реконструкції житлового будинку загальною площею 295 м² суддею було долучено світлокопії документів про доходи його родини.
227. Комісія погоджується з доводами судді щодо достатності грошових коштів у членів сім’ї судді та близьких осіб для придбання та проведення будівельних робіт з реконструкції житлового будинку загальною площею 295 м², який належить на праві власності ОСОБА_2.
228. Проте Комісія відзначає, що частина цих доходів була отримана дружиною судді від здійснення підприємницької діяльності на території рф та тимчасово окупованої АР Крим, а отже, законність таких активів, використаних близькою особою для придбання  нерухомого майна та проведення будівельних робіт, викликає обґрунтований сумнів.
229. Комісія також звертає увагу, що відповідно до розділу 7 типової форми заяви про державну реєстрацію фізичної особи як індивідуального підприємця № Р21001, затвердженої «приказом ФНС россии от 31.08.2020», під час реєстрації ОСОБА_1 була зобов’язана вказати адресу реєстрації за місцем проживання в рф.
230. В деклараціях за 2016–2021 роки суддя не задекларував права користування чи володіння дружиною нерухомим майном на тимчасово окупованій території АР Крим.
231. З огляду на обставини, які були встановлені при проведенні кваліфікаційного оцінювання судді, Комісія переконана, що суддя не міг бути не обізнаним про провадження його дружиною підприємницької діяльності на території АР Крим, а отже, не доклав розумних зусиль для з’ясування переліку нерухомого майна, яке нею використовувалось. Таким чином, суддя допустив порушення вимог статті 18 Кодексу суддівської етики.
232. Стосовно набуття у власність шістьох квартир за ціною, нижчою за ринкову, та їх подальшого відчуження за заниженими цінами Комісією встановлено таке.
233. Згідно з декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік суддя та його дружина набули у власність шість квартир, площа кожної з яких становила 16,2 м², 12,2 м², 17,8 м², 18 м², 12,5 м², 18,7 м², сукупно за ціною близько 21 000 дол. США (220 дол. США за 1 м²).
234. Упродовж 2016–2019 років суддя разом із дружиною відчужили вказане нерухоме майно.
235. У своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя зазначив, що загальна сума витрачених ним та дружиною коштів на придбання вказаних вище квартир становила 190 800 грн. Також суддя зазначив, що сукупний дохід його та дружини з 2011 року до 2014 року становив орієнтовно 1 184 481 гривень.
236.  Стосовно твердження ГРД про відчуження квартир за заниженою вартістю суддя зазначив, що кожен договір купівлі-продажу має посилання на проведену оцінку ринкової вартості майна відповідним суб’єктом оціночної діяльності.
237. Під час співбесіди, пояснюючи факт відчуження за ціною, яка, на думку ГРД, є нижчою за ринкову, суддя зазначив, що договори купівлі-продажу квартир укладено за узгодженою сторонами ціною, згідно зі звітами про оцінку майна.
238. На підтвердження своїх слів під час співбесіди суддею було долучено світлокопії таких договорів.
     1. Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 12 м² від 17 червня 2017 року. Згідно з пунктом 2 цього договору продаж квартири, яка є предметом договору, вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і становить 151 100 грн. Відповідно до пункту 6 цього договору звіт про оцінку (ідентифікатор за базою ФДМУ НОМЕР_5) складено суб’єктом оціночної діяльності – товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут правового консалтингу» (сертифікат суб’єкта оціночної діяльності від 12 жовтня 2015 року № 78415) 14 червня 2017 року, оціночна (ринкова) вартість квартири, що відчужується, становить 151100 гривень.
     2.  Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 15,7 м² від 27 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 2 цього договору продаж вчинено за 81 463,70 грн. Згідно з пунктом 3 цього договору, відповідно до звіту про визначення ринкової вартості майна, виданого 26 жовтня 2016 року приватним підприємством «Донецько-східний брокерський торговий дім», ринкова вартість становить 81 463,70 грн.
     3.  Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 13,9 м² від 26 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 2 цього договору продаж вчинено за 73 317,37 грн. Згідно з пунктом 3 цього договору, відповідно до звіту про визначення ринкової вартості майна, виданого 26 жовтня 2016 року приватним підприємством «Донецько-східний брокерський торговий дім», ринкова вартість становить 73 317,37 грн.
     4. Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 18,70 м² від 12 квітня 2019 року. Відповідно до пункту 2 цього договору продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 473 829,00 грн. Згідно з пунктом 3 цього договору, відповідно до звіту про оцінку майна у стислій формі, зробленого 08 квітня 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут правового консалтингу», ринкова вартість майна станом на 08 квітня 2019 року становить 456 000 гривень.
     5.  Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 17,80 м² від 02 серпня 2017 року. Відповідно до пункту 2 цього договору продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 113 900,00 грн. Згідно з пунктом 3 цього договору, відповідно до звіту про оцінку майна, зробленого 01 серпня 2017 року товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут правового консалтингу», ідентифікатор за базою ФДМУ НОМЕР_6, ринкова вартість майна, що відчужується, станом на 01 серпня 2017 року становить 113 900 грн.
     6. Договір купівлі-продажу квартири загальною площею 12,20 м² від 02 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 2 цього договору продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 56 000,00 грн. Згідно з пунктом 3 цього договору, відповідно до звіту про оцінку майна, зробленого 01 грудня 2016 року приватним підприємством «Донецько-східний брокерський торговий дім», ідентифікатор за базою ФДМУ НОМЕР_7, ринкова вартість майна, що відчужується, станом на 01 грудня 2016 року становить 55 306,85 грн.
239. Комісія відзначає, що суддівське досьє не містить інформації, яка б давала підстави для виникнення обґрунтованого сумніву, що вартість зазначених квартир є нижчою за ринкову, а отже, висновок ГРД про заниження суддею вартості майна Комісією відхиляється.
240. Стосовно несумлінного виконання суддею обов’язку декларування, в тому числі наявності помилок в деклараціях за 2012–2018 роки, невжиття належних заходів з метою подання повної і точної інформації, Комісією встановлене таке.
241. Згідно з даними декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011 рік суддею задекларовано земельну ділянку загальною площею 983 м², що розташована у м. Харків. У деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2012–2014 роки суддею під час декларування була допущена помилка. Зазначено, що вказана земельна ділянка має площу 600 м². Після впровадження електронного декларування та співставлення з даними Державного реєстру нерухомого майна вказана помилка була виявлена та виправлена.
242. Стосовно недекларування права користування будинком та земельною ділянкою АДРЕСА_1 у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2011–2014 роки суддя зазначив, що у примітках до письмових декларацій, в яких були встановлені правила їх заповнення, вказано, що він не мав обов’язку вказувати право користування будь-яким майном.
243. Стосовно недекларування з 2015 року будинку площею 28,2 м² суддя зазначив, що у деклараціях за 2013–2014 роки відобразив право власності на вказаний будинок виключно зі слів дружини. Під час декларування у 2015 році згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суддею було з’ясовано, що право власності на вказаний будинок дружина ніколи не набувала, тому підстави для його декларування відсутні.
244. Стосовно продажу квартири загальною площею 12,20 м², що знаходиться АДРЕСА_2, та недекларування доходів, отриманих від відчуження цього майна, у свої поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя зазначив таке.
245. 02 грудня 2016 року Дзюба О.А. шляхом укладення договору купівлі-продажу відчужив вказане нерухоме майно на користь громадянина ОСОБА_3. За умовами цього договору суддя одержав 14 000 грн у 2016 році, а іншу частину – 42 000 грн 02 грудня 2017 року. Суддя зазначив, що оскільки дохід від відчуження нерухомого майна він отримав частинами упродовж 2016–2017 років і він мав сумніви щодо правильності їх відображення у деклараціях, вказані доходи він задекларував як готівкові кошти у відповідному році.
246. Зазначене, на думку Комісії, свідчить про несумлінне виконання обов’язку декларування суддею, а саме невідображення отриманого ним доходу від відчуження нерухомого майна.
247. Стосовно недекларування відчуження земельної ділянки загальною площею 0,0983 га, що належить на праві власності дружині, у своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя повідомив, що 16 березня 2017 року його дружина відчужила вказану земельну ділянку на користь батька ОСОБА_8 шляхом укладання договору дарування. Суддя стверджує, що під час заповнення декларації за 2017 рік ним було зазначено про відчуження вказаної земельної ділянки, проте з невідомих для нього причин така інформація не була збережена в декларації. Водночас суддя запевнив, що в нього не було наміру приховувати інформацію про відчуження зазначеної земельної ділянки, та наголосив, що доходу від здійсненого правочину ані він, ані його дружина не отримували. Під час співбесіди на підтвердження зазначеного суддею було долучено світлокопію договору дарування від 16 березня 2017 року.
248. Стосовно квартири загальною площею 25 м², відображеної в деклараціях судді за 2017, 2018 роки, суддя у своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року вказав, що під час заповнення декларацій за 2017–2018 роки ним помилково вказано замість площі 18, 7 м², номер квартири 25.
249. Комісія наголошує, що за змістом роз’яснень, наведених у Коментарі до Кодексу суддівської етики, доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема матеріальної (майнової) сфери. Обов’язок судді бути поінформованим про матеріальні інтереси тісно пов’язаний з його законодавчо закріпленим податковим і антикорупційним обов’язком зазначити у декларації відомості про доходи, наявне майно та зобов’язання фінансового характеру як свої, так і членів сім’ї.
250. Проте, оцінивши зміст указаних неточностей, помилок у деклараціях та пояснення судді, Комісія розцінює ці дії як такі, що здебільшого не мають ознак умислу або грубої недбалості під час заповнення декларацій, що негативно не впливає на вирішення питання щодо відповідності судді критерію доброчесності.
251. Стосовно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 640/8602/20, яким частково задоволено позов Дзюби О.А. до ГРД про скасування висновку ГРД, затвердженого 20 вересня 2019 року, в своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 суддя зазначив, що оскільки висновок ГРД надійшов до Комісії в день проведення співбесіди, він вважав, що таким чином було порушено норми діючого законодавства, його право на захист свої прав та надання відповідних пояснень стосовно себе, тому звернувся до суду з відповідним позовом.
252. Комісія вважає, що Верховним Судом сформовано позицію щодо неможливості оскарження висновків ГРД у судовому порядку. Проте вказана правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 30 березня 2021 року у справі № 160/9844/19, тобто після звернення Дзюби О.А. до суду.
253. Стосовно відчуження дружиною судді автомобіля марки «Honda Accord» 2008 року випуску в своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя повідомив таке. 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 уклала договір комісії з Пісочинською філією товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-Експерт» про вчинення за її дорученням одного/або декількох правочинів щодо продажу вказаного транспортного засобу. Після продажу зазначеного автомобіля на виконання умов договору дружиною було отримано готівкові кошти у розмірі 250 000 грн, які суддя відобразив у декларації за 2018 рік.
254. Стосовно користування дружиною нежитловим приміщенням загальною площею 10 м² у своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя повідомив, що його дружина з 2013 року, здійснюючи підприємницьку діяльність, займалась реалізацією та виробництвом одягу. Батьки ОСОБА_1 є засновниками підприємства, яке також здійснює виробництво одягу. З квітня 2020 року батьками дружини судді було виділено робоче місце для їх доньки на території підприємства ТОВ «РЕТТО». Свої послуги дружина рекламувала в соціальних мережах та, маючи замовлення на виготовлення великої партії товару, розміщувала цей підряд на підприємстві, власниками якого є її батьки.
255. Стосовно набуття у власність дружиною судді автомобіля марки «Mazda 3» 2018 року випуску у своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року суддя підтвердив, що це право набуто від батька ОСОБА_8 згідно з договором дарування від 06 липня 2021 року. На підтвердження своїх письмових пояснень під час засідання суддею було долучено світлокопію вказаного договору.
256. Стосовно виїзду сина з території України 29 вересня 2022 року в своїх письмових поясненнях від 12 грудня 2024 року Дзюба О.А. повідомив, що його син після досягнення повноліття не проживає разом з родиною судді. Також суддя зазначив, що з 2022 року його син навчається в одному з вищих навчальних закладів Республіки Польща. На підтвердження своїх пояснень суддею під час засідання було долучено світлокопію довідки з університету імені Ришарда Лазарського від 17 червня 2022 року.
257. Зазначені в пунктах 171 – 257 цього рішення обставини оцінені Комісією в сукупності з іншими відомостями.
258. Підсумовуючи результати кваліфікаційного оцінювання судді Дзюби О.А. на етапі дослідження досьє та проведення співбесіди, Комісія у пленарному складі доходить висновку про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності судді критерію професійної етики та доброчесності за дослідженими вище показниками.

VІ. Результати голосування Комісією у пленарному складі.

259. Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
260. Відповідно до частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
261. За результатами перевірки обставин, викладених у висновку ГРД, взявши до уваги надані суддею Дзюбою О.А. пояснення, дослідивши матеріали суддівського досьє, Комісія встановила факти, які свідчать про невідповідність судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. критеріям доброчесності та професійної етики та впливають на результати кваліфікаційного оцінювання.
262. З огляду на вказане Комісія у пленарному складі, заслухавши доповідача, дослідивши рішення Комісії у складі колегії від 23 вересня 2019 № 811/ко-24, висновки ГРД від 20 вересня 2019 року, від 10 червня 2024 року, пояснення судді Дзюби О.А., інші зазначені вище обставини, документи та матеріали, дійшла висновку, що суддя Дзюба О.А. не відповідає займаній посаді.
263. За результатами засідання Комісії у пленарному складі 16 грудня 2024 року невідповідність судді Господарського суду Харківської області Дзюби О.А. займаній посаді підтримано чотирнадцятьма голосами призначених членів Комісії.
264. Ураховуючи викладене, керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

1. Визнати суддю Господарського суду Харківської області Дзюбу Олега Анатолійовича таким, що не відповідає займаній посаді.

2. Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Господарського суду Харківської області Дзюби Олега Анатолійовича із займаної посади.

Головуючий                                                                                        Андрій ПАСІЧНИК

Члени Комісії:                                                                                    Михайло БОГОНІС

                                                                                                            Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                                            Ярослав ДУХ

                                                                                                            Роман КИДИСЮК

                                                                                                            Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                            Олег КОЛІУШ

                                                                                                            Володимир ЛУГАНСЬКИЙ

                                                                                                            Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                                            Олексій ОМЕЛЬЯН

                                                                                                            Роман САБОДАШ

                                                                                                            Руслан СИДОРОВИЧ

                                                                                                            Сергій ЧУМАК

                                                                                                            Галина ШЕВЧУК